Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Це був танець ельфів, про який Йовілі доводилося тільки чути, та ніколи раніше – бачити. Настільки прекрасний, граційний і ніжний, що відірвати погляд було неможливо. Тепер, коли вона бачила його, Йовіла розуміла, що вона зі своєю поемою про принца, написаною на дві треті навіть не нею самою, не мала жодного шансу від початку. А їй потрібні найвищі бали від принца та королеви, якщо вона хоче хоч якось компенсувати ту катастрофу, що щойно відбулася із Сореном. 

Можливо, якщо вона завчить той нещасний вірш напам’ять, виглядатиме бодай трохи краще? Йовіла прожогом кинулася до гуртожитку та почала шукати у своїх речах складений листок із віршем. Коли вона зрештою відшукала його на самому денці однієї з валіз (і чому вона тільки його туди запхала?), Аніт саме задоволено відклала своє шиття та продемонструвала дівчатам результат роботи – неймовірно вишиті квіти на спині і рукавах чоловічого камзолу, відтворити які, певно, було під силу далеко не кожній модистці. 

 – Не найкраще, що можна було би зробити, але в цих умовах… – протягнула вона, озираючи своє творіння з усіх боків. – А втім, небагато наречених зможуть запропонувати його високості щось більше. 

Йовіла прожогом вилетіла з гуртожицької кімнати – вперше за ці тижні вона не хотіла і чути, про що говорять принцові наречені. Тільки би їй самій встигнути підготуватися – а лишилися до випробування лічені дні. 

Щойно Йовіла знайшла затишну галявинку, вона розгорнула папірець та почала вчинуватися у поему – насправді читати її і думати, як вона виглядатиме, коли зачитуватиме її перед королівською родиною та половиною знаті Сентри. І виглядало все це.. ну, щонайменше кепсько. 

..і протягом довгих ночей не спускатиму з принца очей.. 

Технічно – правда, але боги мертві і живі, невже це вона сама написала?

…І ніжна королівська рука самого серця торка..

Вона зупинилася на середині та навіть не стала читати далі. Убогість, сіра і посередня убогість! Йовілі залишалося тільки радіти, що вона завжди носила із собою олівчика – бо весь цей кошмар потрібно було терміново виправляти. Вона всілася прямо на траві, під деревом, що відкидало тінь і на неї, і на страшну поему, з якою вона ледь не зганьбилася. 

Що ж, Йовілі залишалося тільки радіти – без соренової перестороги вона могла би легко вибути з цього випробування навіть без його допомоги. Тепер ж перед нею знову замиготіли примарні шанси отримати і колонку, і нормальні розлогі репортажі з самого серця відбору. 

Відірвалася від напруженого письма вона тільки тоді, коли темрява стала такою густою, що Йовіла вже не могла розгледіти навіть власних рук. В животі в неї розкатисто забурчало, і вона з кряхтінням піднялася на ноги. Коліна звело, а спина боліла так сильно, як ніколи раніше. Та Йовіла сподівалася, що страждання її не були марними – в руках вона тримала чорновик нової поеми. 

Цього разу вона була достатньо відсторонена, щоб принц не навигадував собі, начебто Йовіла вже по вуха у нього закохана, але й досить улеслива, щоб потішити його слабке чоловіче его. Повільно і злегка шкутильгаючи, Йовіла побрела до гуртожитку. 

Здалека вона побачила кілька слабких вогнів – десь вдалині, але у тій частині палацової території, де навіть не було нормальних стежок – одні тільки трави, кущі та ліси, залишені невідомо для чого. 

В будь-який інший день Йовіла би спокусилася і хоч би одним оком спробувала перевірити, що ж там відбувалося, проте цього разу вона була аж надто виснажена, тож тільки хитнула головою, відкидаючи назад неслухняні кучері, і попленталася стежкою вперед. 

Коли вона нарешті дійшла до гуртожитку – у куражі та страху, які вона відчувала вдень, Йовіла й не помітила, як забрела справді далеко від інших учасниць – вона помітила перед будівлею темну фігуру. Та кружляла колами і смугами, і спершу Йовілі подумалося, що це одна з наречених. 

Та що ближче вона підходила, то нижчою їй здавалася людина. Коли вона підійшла досить близько, щоб бачити хоч щось, окрім напівчіткого силуету, нарешті зрозуміла, що це й не людина зовсім – а тоненька і тендітна фігура гномки. 

Перед гуртожитком нервово накручувала кола її компаньйонка і колега Сара Лейг. 

 – Саро, – прошепотіла Йовіла, розмахуючи руками. Раптом вона пригадала і кілька записок від подруги, на які вона не знайшла часу відповісти, і присоромилася. А раптом щось важливе?

По стурбованому лицю Сари Йовіла миттю зрозуміла, що так воно й було. 

 – Йовіло. Приємно тебе бачити.. нарешті, – перед останнім словом вона зробила виразну паузу, і якби Йовіла не відчувала провини до цього, ту тут таки б наповнилася соромом. 

 – Навзаєм. Вибач- тут… Тут справді така демонщина відбувається, – Йовіла видихнула на одному подиху. – Я знову трохи вляпалася в неприємності, і Сорен мене ненавидить. 

 – Дуже вчасно, – іронічно відізвалася Сара. – Тоді мої хороші новини стають вже не хорошими, а просто рятівними. 

Йовіла підняла брову, і гномка без іншої підказки продовжила:

 – Вже знала би, якби приходила зі мною побачитися. Мені не так просто вилазити з палацу – здається, за компаньйонками пильнують уважніше, ніж за самими нареченими… Я знову ходила на чай з фрейлінами – доволі приємні панянки, до речі, принаймні деякі з них. І вони пообіцяли замовити за тебе словечко перед королевою. Тож від неї мають бути непогані бали, якщо ти не зовсім осоромишся.