Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Його слова були як лезо, що прорізало повітря. Вони були жорстокими і невблаганними, і відчувались так, наче він намагався вбити цими словами і без того знесиленого ельфа.

Седрик відчув, як серце його стискається від болю і розпачу. 

——– Отже, ось чим ти насправді займалась увесь цей час! – зітхнув Седрик.

Голос трохи тремтів від емоцій. Він відвернувся, не в силах більше дивитися на Латерію. 

Сама ж Латерія, здавалося, застигла в нерухомості. Її очі, повні суму і болю, повільно перемістилися до Адама. Він стояв вже на готові знову напасти. Його очі блищали від люті, а руки були стиснуті в кулаки, готові виплеснути всю свою агресію. Проте вона жестом показала йому, що цього не потрібно робити. Впевнено встала і глянула на Седрика.

——– Більше ти мене не побачиш. Можеш повертатись до людей.

Седрик, несподівано для самого себе, потягнувся до ноги Латерії, наче намагаючись втримати її, але Адам випередив його. Тяжка нога Адама викликала новий напад болю, коли він наступив на руку Седрика.

——– Вона ж сказала: повертайся до людей, – процидів крізь зуби Адам.

Латерія ніяк не відреагувала. Вона лише мовчки дивилася на них обох. Її погляд ковзав між обличчями Седрика та Адама, вловлюючи кожну емоцію, кожен відблиск болю і тривоги. Потім вона повільно повернулася і пішла. Її кроки були важкими, наче вона несла на своїх плечах весь тягар світу. Відчуття безвиході пронизувало її до глибини душі. Кожен рух був пронизаний смутком і жалем.

Адам побіг за нею. Його серце билося напрочуд швидко. В грудях відчувався дикий ритм, що підганяв його вперед. Він намагався наздогнати її.

——– Якщо я дійсно повʼязаний з тобою, я буду допомагати тобі в усьому. Але не сподівайся, що я ще колись назву тебе «пані» після того, що ти зробила.

——– Головне – допоможи мені позбутись дитини Люцифера. Така була остання воля мого батька. Більше ні про що не прошу. Виконаєш – і можеш йти, куди хочеш.

Почувши відповідь богині смерті, Адам раптово зупинився. Його думки стали хаотичними, ніби розлітались в різні боки. Він стояв нерухомо, намагаючись зрозуміти, що робити далі. Серце калатало в грудях. Кожен удар відлунював у вухах. Роздуми перетворились на шум, в якому важко було розібратись. Навіть погляд розсіявся.

Він підняв руку і повільно почухав потилицю, ніби цей жест міг допомогти йому зібратися з думками. Але всередині нього вирувала буря. Спогади, почуття, обіцянки – все це перемішалося в один великий клубок, що душив його зсередини. Сумніви гризли його душу.

Зібравши рештки своєї рішучості, він знову побіг за Латерією. Руки автоматично стиснулися в кулаки. Кожен м'яз був напружений, готовий до боротьби. Очі горіли вогнем внутрішньої боротьби, в них палав непохитний намір. Він не міг дозволити собі зупинитися.