Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Те, що здавалося скелею, виявилося величезним кракеном. Точніше його мацаками, між якими саме ми й пливли. Колони-мацаки розверзлися, довкола хлинула темна вода потоками, і нас затягнуло всередину. Далі я замружилася й кричала до хрипоти, та на щастя у цьому водному вирі та гуркоті мого крику не було чути. За хвилину все стихло, і я розплющила очі.

— Ми у шлунку прадавнього чудовиська, пані Берегине! Він настільки старий, що вже скаменів та майже не рухається — спить віками, пробуджуючись лише на мить. Зараз ми збудили якийсь вулкан на поверхні Землі.

Що??! Про таке попереджати треба взагалі-то! Озираюся по сторонах, бачачи лише тісну комірчину, схожу на шкіряний мішок, який оточує нас з усіх боків. Навіть крізь щільні стінки кулі пробивається цей нестерпний сморід. Я довго тут точно не зможу пробути.

— Емм, ясно, — мимрю я, ледь стримуючи позиви до блювання, та намагаюся дихати ротом.

— Ви ж хотіли впевнитися, що скарб в надійному сховищі! Тепер впевнені? — зверхньо запитала Дарія та показала рукою на виступ у м’язистій волокнистій зморщеній шкірі.

Збираю себе до купи та придивляюся туди, куди вона показувала. Підсовуюся кулею трохи ближче (на диво, в мене вже трохи виходить нею управляти), і помічаю скриню. Дарія відкриває її, змахнувши рукою. Всередині лежить камінець. Він виблискує, відбиваючи світло від Даріїного вбрання.

— Можете подивитись ближче, Берегине! — запрошує вона мене рукою.

Я, наче зачарована, підпливаю ближче, щоб роздивитися камінь краще. Він був блакитного переливчастого кольору, схожий на бірюзу, розміром з ніготь. Затамувавши подих, притискаюся наскільки це можливо. Доторкнутися до каменя я не можу, але він шалено гіпнозує, притягує погляд. Неймовірна енергія випромінюється від цього крихітного камінця. Я нічого подібного ніколи не відчувала. Тисячолітній артефакт буквально просочений силою! Не треба бути відьмою, щоб відчути це. Вперше бачу щось таке прадавнє, що неможливо навіть осягнути мозком – можна тільки відчути ці вібрації. На одній з граней роздивляюся надпис. Знову латина. У темряві черева важко щось розгледіти. Напружую очі, намагаючись побачити у візерунках хоч якесь слово. Так, тут щось схоже на «Aqua»,  а далі не  бачу…

— Aqua brevis, vita longa, — вимовляє Дарія, озвучивши надпис на камені, та закляпує скриню перед моїми очима. — Тепер ви впевнені, сподіваюсь, що амулет у безпеці. Сюди не проникне жодна істота, бо жодна істота, окрім нас із вами, не знає, де зберігається амулет. Тепер це ваша таємниця також, Берегине. Обачно ставтеся до неї.

Киваю, несила вимовити навіть слова. Це просто дивовижно! Це неймовірно!

— Нам час залишати черево, бо в кракена буде нетравлення. А ми ж не хочемо, що якесь прибережне місто поглинула вода через несподіваний землетрус у глибинах прадавнього Евксінського озера, чи не так? Або як зараз називає його люд — Чорне море… Воно дійсно чорне тут, Берегине. Кракене, випусти нас!

Знову замружуюся, коли Дарія вигукує ім'я морського чудовиська. Все знову затрусилося, стали відчутні сильні поштовхи. Нас викинуло назад у морські води з хащі прадавнього звіра. Все стиснулося.

Здається, мій шлунок притиснуло до хребта, серце здавило — як неприємно...

— Спочивай, Кракене-е-е! — вигукнула королева, швидко віддаляючись, та скорегувала течію руху моєї кулі у протилежний від пащі бік. Від такого віражу, я перекинулася на бік та ойкнула. Коли відкрила очі, то побачила, як колони-мацаки знов стиснулися та поступово завмерли, наче велетенська скала в незвіданому морському просторі. Ми набирали швидкість у морських глибинах та прямували назад до палацу в цілковитій тиші морських глибин.

Чи можливо викрасти артефакт зі шлунку морського чудовиська? Навіть не знаю, ким треба бути для цього. Ще більшим чудовиськом? Якщо щось таке надумало викрадення, то, мабуть, його вже нічим не спиниш. Якій істоті це може бути під силу? Страшно навіть уявити. Схованка фей дійсно після такого здається дитячою забавкою. І все ж таки хтось поцупив їхню частинку. Щось мені здається, що це хтось із самих підлеглих принцеси фей. Може, навіть та Шім ні до чого. Що як пограються крихітки та покладуть поцуплене на місце? А може, десь випливе артефакт на чорному ринку. А є у них чорний ринок? Треба запитати у жихарки. Якщо є ярмарок, значить, є і чорний ринок. Злодюжка може спробувати штовхнути цю річ за вигідною ціною. Може, навіть не знати справжньої вартості. Хоча без інших шматочків, артефакт не несе ніякої сили, як я розумію. Треба ще завітати до вогняників, чи вогневиць, чи як їх там називала Дарія, та гномів. Раптом у них теж є прогалини в охороні… Варто порадити їм теж черево якогось чудовиська…

…Лесана нудьгувала у своїй кулі, коли ми повернулися до палацу. Я побачила її здалеку та зраділа, як ніколи.

— Сподіваюся, ви тепер будете спокійні, Берегине, за цілість артефакту? — задоволено мовила королева, коли ми вже запливали до тронної зали.

— Дякую вам за цю подорож. Схоже, що він дійсно в надійному місці. От тільки…

— Що? — знервовано перепитала вона, певно вважаючи, що всі питання мали відпасти після захопливої екскурсії харчовим трактом прадавнього морського чудовиська.

— От тільки ви сказали, що кракен дуже старий, прадавній. Що буде, якщо він віддасть свій дух праотцям? Як тоді дістати амулет з його черева? 

Це питання дійсно хвилює мене, і я думала над ним, поки ми пливли, тож вирішила запитати наостанок.