Читати книгу - "Засліплення"

нього. Вона домоглася того, що вони спільно обідають і вечеряють, домоглася для нього нових меблів. Вона зачіпала його, коли тільки могла, своєю накрохмаленою спідницею. Щоб мати нагоду завести розмову про ліжко, вона замість канапи поставила йому ліжко. Вона влаштувала собі в сусідній кімнаті спальню й придбала новий гарнітур на двох. Заповіт, коли він, Кін, хворів, — то тільки привід, щоб поговорити з ним. Як вона завжди казала: «Чого нема, те може статися». Нещасне, засліплене створіння! Стільки місяців уже минуло відтоді, як вони побрались, а вона й досі сподівається на його кохання. На шістнадцять років старша від нього, знає, що помре раніше, ніж він, а все ж наполягає, щоб обоє склали заповіт. Вона запевне має якісь заощадження й хоче їх подарувати йому. А щоб він не відмовився їх прийняти, вимагає від нього заповіту. Що їй від цього, коли померти доведеться настільки раніше? А йому, навпаки, її заповіт піде, безперечно, на пожиток. Своє кохання вона доводить грішми. Є старі дівки, котрі все, що заощадили за своє життя, заощадили протягом десятиріч, ні, все те найкраще, що відкладали кожного дня, який вони саме через це й не прожили, одразу віддають якому-небудь чоловікові. Як їй піднестися над своєю матеріальною сферою? У неписьменних людей гроші — то найбільший доказ усього: дружби, доброти, освічености, влади, кохання. У жінки прості, звичайні речі через її слабкість стають складними. Вона хоче подарувати йому свої заощадження, а тому півтора місяця мордує його тими самими розмовами. Вона не скаже йому про це напрямець і просто: я кохаю тебе, ось тобі мої гроші. Вона ховає ключа від дверей, які відділяють їхні кімнати. Він не знаходить ключа, й вона дістає нагоду подихати його повітрям. Більш нічого спільного мати з нею він не хоче, тож вона задовольняється його повітрям. Він забуває з’ясувати, чи надійний банк, у якому лежать його гроші. Вона тремтить від страху, що він утратить свої гроші. Її власні заощадження надто мізерні, щоб тривалий час підтримувати його. Кружними шляхами, так немовби вона потерпає за саму себе, Тереза невтомно намагається щось довідатися про банк. Вона хоче порятувати його, Кіна, від можливої катастрофи. Жінки потерпають за майбутнє коханого. Попереду в неї всього-на-всього кілька років. З останніх сил вона намагається забезпечити його перед своєю смертю. Поки він хворів, вона у відчаї обшукала письмовий стіл, сподіваючись знайти щось посутніше. Щоб він не хвилювався, вона не залишила ключа в столі, а знов поклала його туди, де знайшла. Вона людина неосвічена й не уявляє собі, який він пунктуальний і яка добра в нього пам’ять. Тереза така неосвічена, що на саму згадку про те, як вона розмовляє, йому аж душу вивертає. Він узагалі не може їй допомогти. Людина живе на світі не задля кохання. Він одружився не з кохання. Він хотів, щоб за його книжками хтось доглядав, і вона здалася йому саме тією людиною, яка зможе це робити.

У Кіна було таке враження, немовби вперше в житті вийшов на вулицю. Серед людей, які йому траплялися, він бачив чоловіків і жінок. Книгарні, повз які проходив, його, щоправда, затримували, але затримували саме вітринами, доти вартими осуду. Гори непристойних книжок його не дратували. Він перечитував їхні назви й, не хитаючи головою, простував далі. На хідниках нишпорили собаки, назустріч їм вибігали інші собаки, й вони радісно обнюхували одне одного. Кін уповільнив ходу й здивовано задивився на них. Біля самісіньких його ніг упав згорточок. Якийсь парубчак кинувся до того згорточка, підхопив його, штовхнув Кіна й не вибачився. Кін стежив за пальцями, що розмотували згорточок; у ньому виявився ключ, а на зім’ятому клаптику паперу стояло кілька слів. Прочитавши їх, парубчак усміхнувся й звів очі вгору, на будинок. З вікна п’ятого поверху над пуховиками, що їх виклали провітрюватись, виглянула дівчина й, рішуче кивнувши головою, зникла так само хутко, як і ключ у кишені штанів цього парубчака. «Що він робитиме з ключем, цей квартирний злодій? Ключа йому викинула служниця, його коханка». На наступному перехресті стояла солідна книгарня; Кін залишив її по ліву руч. На протилежному розі поліцейський завзято переконував у чомусь жінку. Слова, що їх Кін бачив здалеку, його притягували, йому кортіло їх почути. Коли він підійшов ближче, ті двоє вже прощалися. «На все добре!» — прокректав поліцейський. Його червоне обличчя серед білого дня світилося. «До побачення! До побачення, пане інспектор!» — сипала словами жінка. Він був гладкий, вона — кров з молоком. Кін не міг забути цієї пари. Коли він проходив повз собор, у вуха йому вдарили теплі, тривожні звуки. У цій тональності він заспівав би зараз і сам, якби голос слухався його так, як настрій. І раптом на голову йому ляпнуло лайно. Злякано й зацікавлено він звів погляд угору на контрфорси. Голуби воркували й терлися дзьобами, жоден із них не був винен у тому, що Кін обгиджений лайном. Уже двадцять років він не чув цих звуків, хоча, прогулюючись, ходив тут щодня. Але про те, як воркують голуби, він добре знав із книжок. «Це правда!» — мовив він тихо й кивнув головою — як завжди, коли дійсність відповідала своєму прообразу в друкованому слові. Це тверезе потвердження сьогодні його не потішило. На голову Христа, який виростав із постаменту — хворобливий, худий, зі спотвореним від болю обличчям, — сів голуб. Йому не хотілося сидіти самому, це помітив ще один голуб і відразу підсів до нього. Люди гадають, що цей Христос невідь як страждає, бо в нього, мовляв, болять зуби. Але річ не в цьому, просто він не може терпіти отих голубів, вони ж бо товчуться в нього на голові, либонь, цілісінький день. І тоді йому спадає на думку те, який він самотній. А про таке думати не можна, нічого путнього з цього не вийде. Адже за кого б він помирав, якби на хресті міркував про свою самотність?.. Так, він справді дуже самотній, брат йому вже не пише. Кілька років він не відповідав на листи того парижанина, тому це набридло, й він кинув писати теж. Quod licet Jovi, non licet bovi. Відколи Ґеорґ злигався з жінками, він вважав Юпітером себе самого. Ґеорґ мав жіночу натуру, ніколи не був сам, не любив самотности, тож і оточував себе жінками. Його, Петера, теж кохала одна жінка. Але він, замість лишитися з нею, втік, щоб потім нарікати на свою самотність. Кін ту ж мить