Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Він не жартує, — Приєдналась до розмови Джозі, — Він завжди був таким впевненим в своїх здібностях. За весь час що ми знайомі жодного разу не було людини, щоб побила його рекорд.

— Тобі всього лиш треба більше практики. Я все дитинство провела їздячи з одного дитячого табору в інший, там я й навчилась плавати. З того часу весь свій вільний час проводжу в місцевому басейні. — Відповіла Розі.

— Якщо ви хочете піти поплавати, зараз найкраща можливість. Допоки я не підсох, потім планую ще декілька змагальних запливів, — сказав Джей звертаючись до нас з Джені. Я скинула сукню, та сонцезахисний капелюх, Джені зняла з ніг, рушник, який прикривав її від прямих сонячних променів. Як вона сказала: «Хоч сонцезахисні креми це чудова ідея, але обережність ніколи не буде зайвою». Ми рушили до океану. Вода сьогодні була приємно теплою, тож ми швидко дійшли глибини.

— Що думаєш стосовно цієї ситуації? — Запитала вона мене.

— Ти про що? — Не розуміючи запитала я.

— Тобі не здається все це надто дивним? Твоя подруга так раптово приїхала на острів, без жодного попередження. І зараз це все виглядає так неначе вона вирішила забрати твоїх друзів.

— О, Боже. Вважаю що на цьому нам варто закінчити. Тобі не задається те, що ти сказала виглядає занадто по дитячому.

— Гаразд, вибач якщо перетнула межу. Просто здалося все це не надто добрим.

— В тому й суть що здалося, тож не варто псувати наші дружні зв’язки. — 

 Решту часу ми плавали в тиші. Я була надто заглиблена у власні думки, щоб когось слухати. Коли мене вже трішки почало трясти, ми знову вийшли на берег.

— Можете йти плавати, — сказала Джені, коли ми повернулися.

— Це залишимо на потім. Поки ви плавали, ми зробили маленьке голосування і вирішили піти грати у волейбол. Зараз там якраз вільний майданчик, — сказав Джей вказуючи на територію призначену для гри в м’яча.

— До речі нас шестеро тож всі можуть прийняти участь. Розділимось в команди по три, — сказав Джейк і всі почали дивитися один на одного вибираючи собі напарників.

— Стіве можна в команду до тебе, — перервала тишу Розі. Стів провів рукою волоссям, переводячи погляд на мене і повертаючи його на Розі.

— Гаразд.

— Добре, маємо перших двох учасників в команду, — мовив Джей, — Як ви зрозуміли ми з Джозі йдемо в парі, тож нас роз’єднати не вдасться. Залишається тільки Стейсі і Джені, — сказав Джей серйозно дивлячись на нас. Я швидко перевела погляд на Дженіфер, очима благаючи щоб вона вступила в команду до Стіва. Після короткого, але напруженого зорового контакту вона здалась.

— Тобі я вибираю команду Стіва та Роуз.

— Стейсі ти з нами, тобі пощастило ми добре граємо в волейбол, — сказав Джей даючи мені п’ять.

 Забравши важливі речі з нами, та залишаючи покривала, щоб ніхто не зайняв територію, рушили до грального майданчику. Ми зайняли лівий бік сітки. Джей як справжній капітан поділив нас на позиції, після його слів я зайняла місце біля сітки. Ми домовились що після кожних трьох забитих голів будемо міняти позиції. Спершу я навіть була рада стояти так близько до м’яча, навпроти мене, з іншого боку стояла Джені, в очах якої виднівся азарт. Перші декілька м’ячів мені вдалося відбити, я навіть почала думати, що у школі недооцінювала свої здібності гри з м’ячем. Але ця думка швидко змінилася, коли ми помінялись місцями і тепер я стояла посередині поля, на достатньо великій відстані від сітки. І тепер м’яч почав летіти в мій бік частіше, я намагалася його відбивати з усієї сили, але вдавалося мені це так собі.

 Наша команда почала програвати з великим відривом балів, навіть волейбольний талант Джея і завжди влучне закидання м’яча Джозі нас не рятувало. Тож ми вирішили взяти невеличкий тайм-аут щоб обговорити подальші дії.

— Стейсі тобі потрібно більше концентруватися на м’ячі. Намагайся ніколи не відпускати його з очей.

— Годі Джею, — сказала Джозі кладучи руку йому на груди, — Це всього лиш гра, тож нічого страшного навіть якщо ми її програємо. Головне нам повинно бути весело.

— Це трохи складно бути веселим, коли мій найкращий друг весь час дивиться з цією самовпевненою посмішкою на мене, — відповів Джей. І я перевела короткий погляд на Стіва. Його команда нічого не обговорювала. Джені стояла трохи на відстані намагаючись перевести подих, Розі висла на руці Стіва, на що я знову закотила очі, а коли знову вирівняла погляд, зустрілась з зацікавленим поглядом Стіва. Він дивився мені прямо в очі, вивчаючи. Я не хотіла показувати що це хвилює мене, тож намагалася втримати зоровий контакт, принаймні не розривати його першою. Через декілька секунд на його обличчя розпливлась самовдоволена посмішка, і він підморгнув мені. На щастя мене позвала Джозі, тож я порахувала це своїм виграшем.

— Ти готова? — Запитала мене Джозі кладучи руку мені на плече.

— О, так, так, звісно. Трішки задумалась.

— Я помітила, — сказала вона з дещо багатозначною посмішкою, яку я мала на меті ігнорувати. Мені вже достатньо таких розмов, тож варто зробити вигляд, що я нічого не зрозуміла.

— До речі, твоєї сестри сьогодні поруч немає, вона вирішила не йти?

— О, Слоу поїхала на наступний день після нашої вечірки з мети заручин. Батькам потрібна була допомога вдома, тож вона відразу відправилась.