Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Книга кладовища 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга кладовища"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга кладовища" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 58
Перейти на сторінку:
усі до певної міри розгнівані й перелякані.

— Він уже пішов униз, — повідомив Єфраїм.

— Дякую, — відповів Ніх.

Він проліз крізь отвір у стіні й пішов сходами.

Ніх дивився зором мертвих і бачив як сходинки, так і залу в їхньому кінці. А коли він минув половину шляху, то помітив чоловіка на ім'я Джек, який тримав Скарлет. Він викрутив їй руку за спину, а біля горла тримав великий, гидкий ніж для видалення кісток.

Чоловік на ім'я Джек глянув угору.

— Здоров, хлопче, — привітався він.

Ніх мовчав. Він зосередився на зниканні й ступив ще один крок униз.

— Ти думаєш, я тебе не бачу, — вів далі Джек. — Твоя правда. Не бачу. Але я чую твій страх. І чую твої кроки, твоє дихання. І тепер, коли я знаю про твої фокуси зі зниканням, я відчуваю тебе. А тепер скажи щось. Скажи так, щоб я почув, інакше я почну відрізати маленькі шматочки від нашої юної панянки. Ти зрозумів?

— Так, — відповів Ніх, і його голос луною розкотився по залі. — Я зрозумів.

— От і добре. А тепер підійди ближче, трошки потеревенимо.

Ніх пішов сходами униз і зосередився на страху, на посиленні паніки в залі, створюючи майже фізично відчутний жах…

— Припини, — сказав чоловік на ім'я Джек. — Хай там що ти робиш, облиш це.

Ніх припинив.

— Думаєш, — вів далі Джек, — ти можеш застосувати свої нікчемні чари проти мене? Ти хоч знаєш, хто я, хлопче?

— Ти — Джек. Ти вбив мою сім'ю. І краще б ти вбив мене.

— Краще б я вбив тебе? — перепитав Джек.

— О так. Старий сказав, що якщо я виросту, ваш Орден зникне. Я виріс. А ти схибив і програв.

— Наше Братерство сягає корінням у вавилонські часи. Ніхто не зможе нам зашкодити.

— Вони тобі не сказали, правда? — Ніх стояв на п'ять сходинок вище за чоловіка на ім'я Джек. — Ті четверо. Вони були останніми Джеками. Як там… У Кракові, і Ванкувері, і Мельбурні — всі загинули.

— Будь ласка, Ніх, скажи, хай мене відпустить, — озвалася Скарлет.

— Не хвилюйся, — спокійно відповів Ніх, хоча спокою він не відчував.

І далі — Джекові:

— Невже ти не розумієш, що вже немає сенсу кривдити її чи вбивати мене? Немає більше ордену Джеків На-всі-руки-майстрів. Уже немає.

Джек замислено кивнув.

— Якщо це правда і я останній з Джеків, тоді я маю залізобетонну причину вбити вас обох.

Ніх мовчав.

— Гордість, — промовив чоловік на ім'я Джек. — Гордість за свою роботу. Гордість завершити почате. Що ти робиш?

Волосся хлопця стало дибки. Відчувши примарне клубочіння в залі, він відповів:

— Це не я. Це Винищувач. Він охороняє поховані тут скарби.

— Не бреши.

Скарлет втрутилася:

— Він не бреше, це правда.

— Правда? Поховані скарби? Не смішіть…

— ВИНИЩУВАЧ ОХОРОНЯЄ СКАРБИ СВОГО ХАЗЯЇНА.

— Хто це сказав? — спитав чоловік на ім'я Джек, роззираючись.

— Ти чув? — здивувався Ніх.

— Так, я чув, — підтвердив Джек.

— А я нічого не чула, — сказала Скарлет.

— Що це за місце, хлопче? Де ми?

Але перш ніж Ніх устиг щось відповісти, залою розкотився голос Винищувача:

— ЦЕ МІСЦЕ, ДЕ ЧЕКАЄ СКАРБ. МІСЦЕ СИЛИ. ЙОГО СТЕРЕЖЕ ВИНИЩУВАЧ І ЧЕКАЄ НА ПОВЕРНЕННЯ ХАЗЯЇНА.

— Джек? — перепитав Ніх.

Чоловік на ім'я Джек схилив голову набік і промовив:

— Як добре звучить моє ім'я, вимовлене твоїми вустами. Якби ти назвав його раніше, я б швидше тебе знайшов.

— Джек, як мене звали насправді? Яке ім'я дала мені моя родина?

— А чого це тебе хвилює?

— Винищувач сказав знайти своє ім'я. То як мене звали?

— Дай-но подумати. Пітер? Чи Пол? Чи Родрік — ти схожий на Родріка. А, може, ти звався Стівен…

Він знущався з хлопця.

— Чого б не сказати правду? Ти ж усе одно збираєшся мене вбити.

У темряві Джек знизав плечима і кивнув, наче підтверджуючи очевидне.

— І відпусти дівчинку, — мовив Ніх. — Відпусти Скарлет.

Джек вдивлявся в чорноту. А потім сказав:

— Той камінь — вівтар, так?

— Мабуть.

— І ніж, кубок та брошка?

Тепер чоловік усміхався. Ніх бачив його обличчя, на якому такою недоречною була ця дивна, захоплена усмішка. Скарлет нічого не бачила, крім темряви, яка інколи вибухала спалахами в її очах, але чула радість у Джековому голосі. А він казав:

— Братерству кінець, так само, як і Зборам. Але яка різниця, що крім мене більше Джеків, Майстрів-на-всі-руки, немає? Можна зібрати нове Братерство, могутніше за попереднє.

— МОГУТНІСТЬ, — відгукнувся Винищувач.

— Це ж ідеальна нагода, — продовжив Джек. — Ну от подумайте. Ми в місці, яке мої брати шукали тисячі років, з усім необхідним для церемонії. Тут і в провидіння боже повірити недовго, еге ж? Або в дієвість усіх молитов попередніх Джеків, якщо в мить найбільшого нашого занепаду воно відкрилося нам.

Ніх відчував, як Винищувач уважно слухає слова Джека і як у залі наростає схвильований шелест.

Чоловік на ім'я Джек сказав:

— Зараз я відпущу твою руку, Скарлет, але ніж лишиться біля горла, тому не намагайся втекти. Хлопче, а ти покладеш мені в долоню ніж, кубок і брошку.

— СКАРБ ВИНИЩУВАЧА ЗАВЖДИ ПОВЕРТАЄТЬСЯ, — прошепотів потрійний голос. — МИ ОХОРОНЯЄМО ЙОГО, ДОПОКИ НЕ ПОВЕРНЕТЬСЯ ХАЗЯЇН.

Ніх нахилився, взяв речі з вівтаря й поклав у розкриту долоню Джека, затягнуту в рукавичку. Чоловік вишкірився.

— Скарлет, я зараз тебе відпущу. Коли я заберу ніж, лягай на підлогу обличчям униз, а руки складеш за головою. Як щось зробиш не так, я вб'ю тебе, і це буде боляче. Ти все зрозуміла?

Скарлет ковтнула слину. У роті було пересохло, але вона ступила один непевний крок уперед. Права рука, весь цей час притиснута до попереку, заніміла, а плече наче голки й булавки кололи. Вона лягла на підлогу, торкаючись щокою утрамбованої землі.

«Нам кінець», — якось беземоційно думала вона, їй здавалося, що все це відбувається з кимось іншим, що вона дивиться збоку на сюрреалістичну драму, яка перетворилася на небезпечні хованки. Вона чула, як Джек схопив хлопця.

— Хай вона йде, — пролунав голос Ніха.

— Якщо робитимеш усе, як я кажу, вона лишиться живою й навіть неушкодженою, — відгукнувся чоловік на ім'я Джек.

— Я тобі не вірю. Вона зможе тебе впізнати.

— Ні, не зможе, — дорослий голос звучав упевнено. — Десять тисяч років минуло, а ніж усе ще гострий.

Захват у голосі був майже відчутним.

— Хлопче, стань навколішки на вівтар. Руки за голову. Зараз же.

— ЯК ДОВГО МИ ЧЕКАЛИ, — промовив Винищувач, але Скарлет почула лише шурхіт, наче величезний плазун обвивав усю залу кільцями свого тіла.

Але ці слова чув чоловік на ім'я Джек.

— Ти хочеш дізнатися своє ім'я,

1 ... 48 49 50 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга кладовища», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга кладовища"