Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

- А без речей можливо підкорити чужий тариге? – хвилювався учень.

- Через фізичний контакт можна. Як наші тіла зараз тримаються за руки – так і я можу проникнути до тебе.

- А я до вас можу проникнути?

- У тебе майстерності малувато. Однак коли відточиш цю навичку – зможеш.

- І для цього вам треба мати поруч із собою якусь річ, яку я створив?

- Бажано, - кивнув чоловік. – Без контакту магічних сил залізти у чужий сон неможливо. Хоч яким би майстерним та сильним магом ти не був. Може у безсмертних ці умови змінюються, однак мені це невідомо.

- Добре, вчителю, - вклонився молодший. – Вчителю, - вирівнявся він та подивився старшому в очі, - а ви використовували свою силу для того, аби проникати у сни інших та бешкетувати там?

Ракор наївно усміхнувся від такого запитання:

- Це неетично, але я робив таке, - кивнув. – Тариге багато у чому допомагає під час комунікації із людьми. Для прикладу, під час сну можна дізнатися у них щось, що вони не хочуть говорити тобі у реальності. Адже у снах що люди, що напівкровки та навіть частина магів – не контролюють себе та поводяться так, ніби їх взагалі нічого не стримує. Крім того, я використовував тариге і у більш неетичних справах… - ніяково відвів він погляд у сторону. – Хоч я і віддаю перевагу магиням, однак був час, коли я експериментував із людськими дівчатами… Не всі з них погоджувалися провести зі мною вечір, через їх дивні людські забобони та обов’язкове весілля, перед тим, як піти до ліжка, а уві сні… - повернувся до хлопчика. – Все це залишилося для них звичайним сном, без жодних наслідків. Отримали задоволення та забули як одне одного звуть, - знизав плечима.

- Вчителю, - зніяковів Хаол від таких розповідей, - адже ви самі кажете, що так робити не треба, а самі робите…

- Я кажу, що це неетично і що цим не варто зловживати, - показав чоловік вказівний палець. – Звісно, що ти можеш це робити і інколи це навіть принесе тобі користь. Просто не зловживай, - опустив руку. - Бо якщо комусь на постійній основі буде снитися один і той самий маг, що робить із ним різні речі, то цей «хтось» може пожалітися золотому променю. А тому ще спробуй довести, що ти просто «у гості заходив».

- Золоті промені суворі…

- Крім того ще і твої спогади подивитися можуть, - кивнув наставник. – Тож просто не зловживай своїми можливостями і магією стосовно людей та напівкровок. Інший маг чи магиня можуть навіть привітно віднестися до такого несподіваного побачення у їхньому сні.

За світською розмовою та тему тариге, людських снів, етичності всього цього та різних історій викладача, пов’язаних із можливостями магів, промайнуло ще пів години.

- …і ось тоді я дійсно пожалкував, що приперся до цього мага тієї ночі, - розповідав Ракор, поки Хаол його зачаровано слухав. – Цей сон я ніколи не зможу забути, - шоковано відмахнувся рукою.

- Що ви таке розповідаєте дитині? – напружено запитав ще один чоловічий голос.

- М? – обернувся наставник та побачив ще одного вчителя, який крокував до них, серед тотальної білизни.

Цей смаглявий чоловік виглядав років на двадцять старше за Ракора. Одягнений у довгу синю одежу, прикрашену малюнками хвиль та бульбашок, що кроєм нагадувала одяг Хаола. Із рельєфними сріблястими наручами, що зображали підводні пейзажі. З купою сріблястих ціпків на грудях та навколо шиї, золотавим поясом, як у другого педагога. І з довгим темним волоссям, що було заплетено у купу косичок та закручувалося у пучок на маківці, який тримали дві спиці з крейди.

- Вчителю, - склав Ракор свої руки і вклонився йому.

- Вчителю, - метушливо зробив те саме Хаол і швидко сховався за наставником, визираючи на цього незнайомця.

- Вчителю, - поклоном привітався чоловік. – Новенький? – вирівнявся він, оглядаючи педагога Злітаючого журавля.

- Так, - із посмішкою кивнув той. – Цієї весни прийняли, - поклав руку на плече хлопчика за собою.

- Хм, серед року? – здивувався старший.

- Там одна проблема із минулим вчителем виникла… - ніяково продовжував Ракор, не бажаючи озвучувати деталей. – Тож у терміновому порядку найняли мене…

- Хм. Сподіваюся зараз все добре.

- Так-так, зараз вже все добре.

- Добре, тоді познайомимося, - протягнув він долоню. – Я вчитель Шехен.

- Вчитель Ракор, - потиснув він руку. – А це – Хаол, - кивнув на хлопчика.

- Привіт, - подивився на нього Шехен.

- Вітаю, - кивнув йому учень та сором’язливо притиснувся до свого наставника.

- Я наглядач за фауною у нашій академії, - повернувся старший вчитель до новачка. – Вчитель Уман передав мені, що ваша академія бажає запустити рибу у свій ставок.

- Так і є, - кивнув педагог Злітаючого журавля. – У нас на території є невеликий ставок, однак там зовсім нема риби. Було б добре запустити туди когось. Водяної крові у нас повно, тож дітям точно сподобалось би слідкувати за рибками. Он Хаол, - кивнув на хлопчика, - очі свої відірвати не міг, коли ми з ним навідалися до магазину водяної крові у Золотій вежі. Впевнений, що і іншим нашим учням сподобається таке заняття.

- Безперечно, - кивком погодився Шехен із цим. – Риби у нас багато різної, однак перед тим, як почати обирати, було б непогано дізнатися розмір ставка та умови. Чи на сонці він знаходиться, чи в тіні. Розумію, що щодо вашої академії питання дещо дивне, однак і у вас бувають сонячні дні.

- Його частково притіняє верба, - повернувся Ракор у сторону та змахнув рукою, створюючи біля них весь той ставок, який обговорювали старші. – Є зарості очерету, ми латаття висадили. Загалом, ставок буває на прямому сонці тільки серед дня. Потім його затіняють або скелі, або сама академія.

- Угу… - задумливо оглянув чоловік розмір водойми. – А яка тут глибина? – підійшов він на самий край берегу, видивляючись дно крізь прозору воду.

Хаол ніяково смикнув блакитне омаре, привертаючи до себе увагу, та показав своєму вчителю рівень трохи нижче власних очей: