Читати книгу - "Вушко голки"

Фабер і гадки не мав, скільки там пролежав. Коли свідомість повернулася, шторм і досі лютував, але вже точно був день. За декілька ярдів шпигун побачив будиночок — здається, тут жили люди.

Агент звівся на коліна й поповз до дверей.

18

Субмарина U-505 повільно нарізала кола, пробиваючи носом морські глибини, наче велика сіра беззуба акула. Капітан-лейтенант Вернер Хойєр пив сурогатну каву та намагався втриматися від чергової цигарки. Минули довгі ніч і день — йому, як військовому, зовсім не подобалося це завдання, бо від капітана абсолютно нічого не залежало. І ще менше йому подобався їхній гість із Абверу з його хитрющими блакитними очима.

Майор Воль — той самий розвідник — сидів навпроти. Таке враження, що він не знає утоми. Його блакитні очі з незмінно однаковим виразом без упину оглядали все навколо. У нього навіть форма завжди була в бездоганному стані, незважаючи на непросте життя на субмарині. Що двадцять хвилин — наче за годинником — він підпалює нову цигарку й викурює її, залишаючи недопалок у чверть дюйма. Хойєр був би радий кинути курити, щоб заборонити всім, а особливо Волю, насолоджуватися тютюном. Проте, на жаль, капітанова шкідлива звичка була занадто вже сильною.

Хойєру не подобалися розвідники: здавалося, що вони збирають інформацію і про нього. І працювати з Абвером теж не подобалося. Його субмарина була створена, щоб битися, а не швендяти поблизу британських берегів, збираючи шпигунів. Як на Хойєра, то це просто злочин — ризикувати таким дорогим обладнанням, не кажучи вже про команду, заради одного-єдиного чоловіка, який до того ж може і не з'явитися. Капітан допив каву та скривився.

— Клятий мотлох, а не кава. Смак просто огидний, — мовив Хойєр.

Воль на якусь мить перевів на нього погляд, а потім знову відвів очі. Без жодного слова.

Хойєр неспокійно совався на стільці. Був би це звичайний корабель, він би міряв кроками місток, але на субмарині моряки обмежували свої пересування до лише вкрай необхідних.

— Сьогодні сильний шторм. У таку погоду ваш хлопець точно не з'явиться.

— Чекаємо до шостої нуль-нуль, — Воль спокійно глянув на годинник.

Чоловік не міг наказувати Хойєру, і це не був наказ. Проте така відверта констатація факту образила офіцера.

— Чорт забирай, я капітан цього судна! — розсердився Хойєр.

— Ми обидва виконуємо наказ, — зауважив Воль. — Вам відомо, що його віддали дуже високі органи.

Хойєр опанував себе. Молодий безвусько, звісно, має рацію. Капітан не може порушити наказ. А ось коли вони повернуться, можна буде написати в звіті, що Воль не дотримувався субординації. Щоправда, користі від цього буде мало: за п'ятнадцять років на флоті Хойєр дізнався, що штабні — самі собі закон.

— Якщо ваш хлопець настільки відчайдушний, щоб спробувати сюди дістатися сьогодні, то в нього точно не вистачить умінь, щоб вижити.

Воль відповів лише порожнім поглядом.

— Вайсман? — Хойєр гукнув свого радиста.

— Нічого, сер, — доповів той.

— У мене неприємне відчуття, що дві години тому те рипіння було від нього, — зауважив Воль.

— Навіть якщо так, то він надто далеко від місця зустрічі, — пояснив радист. — Хоча я б сказав, що це радше була блискавка.

— Якщо то був не він, то нічого. Але якщо він, то чоловік уже мертвий, — чванькувато мовив Хойєр.

— Ви його не знаєте, — у голосі Воля почулися якісь емоції.

Капітан вирішив нічого не відповідати. Звук двигуна трохи змінився — почулося якесь деренчання. Якщо посилиться, треба попросити механіків оглянути двигун. Може, вдасться уникнути наступного виходу з цим... майором Волем.

— Кави, сер? — зазирнув матрос.

— Якщо вип'ю ще хоч чашку, почну мочитися кавою.

— А мені принесіть, будь ласка, — Воль знову витяг цигарку.

Хойєр глянув на годинник: десять хвилин на сьому. Воль відклав свою шестигодинну цигарку, щоб затримати тут субмарину ще на кілька хвилин.

— Курс на базу, — наказав капітан.

— Думаю, треба піднятися на поверхню й подивитися, перш ніж рушимо додому, — зауважив Воль.

— Не кажіть дурниць, — минула шоста, і тепер Хойєр мав право стояти на своєму. — Ви хоч уявляєте, який там шторм? Ми навіть люк відкрити не зможемо, а в перископ буде видно на кілька ярдів, не далі.

— Звідки ви знаєте, як там на поверхні?

— Досвід.

— Тоді хоч повідомте на базу, що він не вийшов на зв'язок. Може, нам накажуть залишитися чекати тут.

Хойєр кинув на нього роздратований погляд.

— З такої глибини ми не можемо вийти на зв'язок із базою.

— Капітане Хойєре, — спокій зник з голосу Воля, — я наполягаю. Ми маємо сплисти та зв'язатися з базою, перш ніж полишити місце зустрічі. У чоловіка, на якого ми чекаємо, вкрай важлива інформація для Рейху. Фюрер особисто чекає його доповіді.

— Я поважаю вашу точку зору, майоре. Обидва двигуни, повний вперед! — капітан віддав наказ.

Частина четверта

19

Коли вранці Люсі прокинулася, шторм і досі не вщух. Вона тихенько — щоб не розбудити Девіда, — звісилася з краю ліжка й підняла з підлоги годинника: ледве за шосту. На вулиці скиглив вітер — Девіда можна ще довго не будити. Усе одно мало що вдасться зробити в таку негоду.

Жінка подумала, чи, бува, не зірвало вітром декілька плиток — треба оглянути. Але із цим краще зачекати, поки Девід кудись поїде, інакше він образиться, що Люсі зробила за нього чоловічу роботу.

Вона вислизнула з-під ковдри. Страшенний холод. Декілька днів стояла гарна, тепла погода — тепер зрозуміло, що це був лише своєрідний вступ для шторму. Стало холодно, як у листопаді. Люсі швидко стягла з себе нічну сорочку й скочила в теплу білизну, штани та светр. Девід поворушився уві сні, перевернувся, але не прокинувся.

Люсі вийшла з кімнати та зазирнула до спальні Джо: йому вже виповнилося три, і він тепер спав у ліжку, а не в колисці. Щоправда, хлопчик часто скочувався додолу уві сні і міг при цьому навіть не прокинутися. Сьогодні ж він мирно спав у ліжку на спині з відкритим ротом. Жінка усміхнулася цьому милому видовищу.

Тихенько спускаючись униз, вона намагалася зрозуміти, що ж збудило її так рано. Може, Джо скрикнув усі сні?