Читати книгу - "Мій Герой. Зцілення коханням, Юлія Вестор"

  Небстеженим на фронт?

           Через тиждень на вихідні Андрій отримує перше звільнення. Повідомляє за пару днів до нього. Причина надання звільнення — зранку в понеділок відбуває на передову. Вже дуже цього чекає, цим живе. Його з кількома хлопцями відпускають на кілька годин серед тижня до воєнторгу за амуніцією, якої бракує. Часу геть обмаль.

— Мила, я захопив куртку військову. Це ще волонтери нас колись одягали, — згадує з теплотою Андрій телефоном. — На ній блискавку перешити треба. Знаєш, де поблизу ательє є?

    Пропоную зустрітися з ним біля магазину, в який вони прямують, забрати куртку і розібратися з нею, повернути на вихідних вже готову. Хоч на пару хвилин побачу й обійму. 

        Побачила. У військовій формі, нашій. Вона йому так личить! Та не час "облизуватися". Чи то хіба що облизуватися і лишається. Навіть компліменти встигла почути на вушко поки обійняв на хвильку.    

        Але мені геть неспокійно! Питаю, про що він мені не сказав, але поспішає, тож просто тікає у справах.

         Потім  списуємось і ще кілька разів питаю, про що ж він мені не сказав? Наполягаю. Зрештою таки здається і зізнається, що раніше мав шум у вусі після контузії, з того боку, де поряд лягла міна. А тепер цей шум вже з обох боків і посилився. І головний біль теж.

— Чого ти мовчав?! 

— Та то вже, мабуть, назавжди.

— Яке "назавжди"? Що не бачиш, що твій стан погіршується? Тобі обстеження голови після контузії робили? МРТ чи хоч звичайнісіньку електроенцефалограму?

— Ні.

     Я зла! На нього. А найбільше зла на нашу медичну систему. З травня до вересня стільки часу минуло! Як після контузії людину можна без обстеження залишити? І він же точно не один такий! Таких хлопців сотні! Якщо не тисячі. Одразу, зважую, що я можу зробити саме для свого Героя зараз. Десять років в обласній дитячій неврології, відділ діагностики там чудовий, людей знаю. На щастя, ще не вечір, а тільки друга дня.

— Йди зараз же до комбата і просися у звільнення не ввечері, а зараз же, вдень! І не сперечайся! — Випалюю безапеляційно.

    Прибігаю до завідувачки відділення діагностики, прошу провести обстеження для військового. Отримую згоду привести його за годину. Знов набираю Андрія.

— Ну що там? До третьої встигнеш? 

— Так, буду.

— Ок, чекаю тебе там, де й минулого разу, за десять до третьої. О третій тебе вже чекає обстеження.

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot