Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

 Я промовчала. 

Він завжди безпомилково вгадував усе, що я відчуваю і думаю, тож заперечувати було марно. 

— Ізабелло, заходь уже, — Раймонд Дейлар нетерпляче постукував носком черевика по підлозі. — Давай ти вже будеш підозрювати мене всередині квартири? Там тобі буде зручніше зиркати на мене своїми очиськами й звинувачувати в насильстві над невинними дівчатами. 

Я ледь стримала смішок, що несподівано вирвався зсередини, і увійшла. 

Зняла плащ, взуття й із насолодою опустилася на диван. Ноги приємно нили після довгої прогулянки, тіло розслабилося, настрій миттєво покращився. 

Тим часом ректор залишив своє пальто в коридорі, запалив кілька невеликих світильників на кухонній стійці та торшер біля дивана. 

— До речі, поки везуть їжу, можеш встигнути прийняти душ, якщо хочеш, — запропонував він, вмощуючись у кріслі навпроти. 

Це була спокуслива пропозиція. Після такого довгого дня зігрітися під теплими струменями — що може бути краще? 

Я підвелася з дивана, подивилася на ректора, намагаючись виглядати суворо, й урочисто заявила:

 — Дякую, із задоволенням. І майте на увазі — я замкнуся! 

Він округлив очі й розсміявся вголос: 

— У мене таке враження, що це ти ось-ось на мене накинешся, раз так часто про це згадуєш. Може, мені варто тебе боятися? 

Я всміхнулася, погрозила йому пальцем і пішла у ванну. Навмисно голосно клацнула засувкою, щоб він знав, що я не жартувала. 

Шкода, що я не взяла з собою жодного домашнього одягу. Доведеться після душу знову влазити у формену сукню, яка нагадувала мені про робочу дисципліну й зовсім не сприяла відпочинку.

 У двері ванної тихо постукали, і я здригнулася від несподіванки.

 — Ізабелло, на хвилинку відкрий, у мене дещо для тебе є. Чортихнулась подумки, я відсунула засувку й прочинила двері. Якщо це якась хитрість — за себе не ручаюся. 

Ректор простягнув мені до рук об’ємний пакет і пояснив: 

— Взяв на себе сміливість купити тобі дещо. Розмір вибрав сам, сподіваюся, не помилився. Все, більше не турбуватиму.

 Я зачинила двері, клацнула засувкою і з цікавістю почала розгортати пакунок. Там виявився пухнастий жіночий банний халат, нічна сорочка та витончені капці. Усе це було ніжно-блакитного кольору, м’яке й затишне. 

Я з насолодою стояла під гарячими струменями, намилюючись милом із легким ванільним ароматом. Здавалося, вся втома дня змивалась водою, а тепло повертало сили.

 Загорнувшись у величезний рушник, я взялася розглядати нічну сорочку. Вона була мені по коліна, з тонким білим мереживом по подолу та коротких рукавах. Розмір підійшов ідеально. Тканина була шовковиста, приємна на дотик. Напевно, я б і сама таку купила. Халат також сів чудово. Подарунок, звісно, занадто інтимний, але відмовлятися від нього зовсім не хотілося. 

До чорта всі ці правила й пристойності. Взувши капці, я вийшла з ванної. 

Раймонд стояв за кухонним столом і розливав чай по чашках.

 — Ти вже? Швидко, — він подивився на мене, і його погляд став темніти. Його очі повільно ковзали по мені, наче обережно торкалися, викликаючи тремтіння в грудях. 

— Тобі личить, — хрипко сказав він. — І з розміром я вгадав.

 — Дякую за одяг, він чудовий, — я говорила цілком щиро, і Раймонд задоволено посміхнувся. 

— Сподіваюся, ви не дуже витратилися?

 — Не думай про це, — він злегка насупився. — Головне, що тобі подобається. 

Я вмостилася за столом і взяла чашку чаю. Ректор подивився на годинник і сказав: 

— Їжа буде за десять хвилин. 

Пий чай, а я швидко в душ — встигну. 

Я кивнула й зробила ковток. Чай був в міру міцний, з ароматом бергамоту й суниці. Дуже цікаве поєднання, мені точно сподобалося. 

Цікаво, а Раймонд так само насолоджується душем, як і я? Невільно я уявила, як мильна піна ковзає його широкими грудьми й змивається водою. Приємна дрож пройшла по руках, змушуючи отямитися від мрій. Що за нісенітниця лізе в голову? Я сердито струснула головою, проганяючи зухвалі, але чудові образи.

 Шум води у ванній стих. Я намагалася взяти себе в руки, щоб ректор не зміг здогадатися по моєму обличчю, які картини вимальовувала мені уява, поки він був у душі.

У вхідні двері поспішно постукали. Клямка у ванній клацнула, пролунав неголосний обмін словами, а потім звук замка.

 Раймонд повернувся на кухню, несучи коробки, що пахли гарячою їжею.

 Він залишив їх на столі біля плити, обернувся до мене: — Ізабелло, дістань тарілки, я зараз підійду, — сказав він і з подивом додав. 

— Що з тобою? Чому ти так на мене дивишся? 

Картини, які ще хвилину тому спливали в уяві, не йшли у жодне порівняння з реальністю. 

Ректор стояв переді мною в одному лише маленькому рушнику, недбало зав'язаному на стегнах. І вузол на ньому вже майже розв’язався...