Читати книгу - "Усі в цьому поїзді — підозрювані, Бенджамін Стівенсон"

Аарон мав здивований вигляд.

— Ні. Навіщо?

— Для захисту?

— Від чого б їм нас захищати? Тіло забрали, і ви з колегою самі сказали, що злого наміру не було. Послухайте, я знаю, що ніч була важкою. Але ви або сідаєте в поїзд, або залишаєтеся тут.

Вогні містечка відкидали тьмяну заграву в нічному небі. Моє уявлення про те, якою могла б бути ця подорож, розвалилося: усе це було лише в мріях. Зараз я стояв перед вибором: сісти в потяг чи до світанку стукати у двері кожного мотельного номера в Аліс-Спрінгс.

Записуючи все це заднім числом, я легко помічаю, де помилився — і в розслідуванні, і в емоціях. І ось де була ще одна моя помилка.

Я вибрав потяг.

Розділ 23

Перше, що я зробив, повернувшись у поїзд, — це вчинив злочин.

Точніше, крадіжку. Усі були в гарному настрої від їжі й алкоголю і більшість перебували в барі. Дуглас попросив Синтію приготувати йому чашку чаю, скаржачись, що чайником у коридорі користуватися неможливо. Я теж пробрався туди, щоб випити й утопити — хоча ні, це не так жорстоко, краще катувати водою — свої печалі. Однак коли я зайшов, то побачив Алана Ройса, який сидів, розставивши ноги, наче біржовий брокер у громадському транспорті, і негайно повернувся в коридор. Не тому, що уникав Ройса, а тому, що він переодягнувся.

Пам’ятайте: на «Гані» лише обмежена кількість дверей має замки, тож я швидко пірнув у кімнату Ройса. Звісно, його алергія на прибирання лишилася: зім’ятий піджак, у якому він ходив сьогодні пообіді, валявся на ліжку. На підлозі, залишені так, ніби з них буквально вийшли, лежали його штани. Джекпот.

Я знаю. Таке робити — не добре, навіть із людиною, як Ройс. Але, думаю, після того, як усі події цієї книжки надрукують, він не дуже-то й зможе висунути звинувачення в такій дрібниці, як крадіжка. Не після того, що він зробив.

Відтак я пропетляв вагонами до задньої частини потяга, де був відкритий майданчик для куріння. Він був крихітним, щонайбільше на трьох-чотирьох людей, із кованою огорожею, щоб гості не випадали з хвоста потяга, і з невеликим тентом. Тут гуркіт поїзда був гучнішим, відчувався механічним і чужим на тлі тиші пустельної ночі. Симетричні колії зі свистом виринали з-під вагона, наша подорож — чітко виміряна їхньою лінією, яка метр за метром відкривалася з набиранням швидкості. Я спостерігав, як Аліс-Спрінгс і все, що в ньому було, зникає вдалині.

Тоді я розгорнув аркуш паперу, який узяв із кишені Ройса. Той, який він приховав під час обшуку кімнати Мактавіша. Це був чек. Ну, пів чека. Його спалили з правого нижнього кута, полум’я поглинуло всі ідентифікаційні дані, крім шапки банку й суми: двадцять п’ять тисяч доларів. Я згадав попіл на підлозі Мактавіша і своє припущення, що він порушив заборону на куріння. Це один із тих моментів, коли я помилився.

За мною відчинилися двері, і я запхав чек назад у кишеню. Обернувшись, побачив Лізу Фултон. На ній була сапфірово-синя вечірня сукня до підлоги, майже надто шикарна для офіційного вечірнього дрес-коду на маршруті. Бруд і пил із ферми забризкали поділ, а на правій руці, трохи вище за лікоть, виднівся невеличкий синець. Цього було достатньо, щоб я зрадів, що пропустив галасливий танцмайданчик.

— Вітаю, — сказала вона, прикриваючи сигарету від вітру та клацаючи запальничкою.

Мені знадобилася секунда, щоб зрозуміти, із чим вона мене вітає. Я досі бачив тьмяне сяйво Аліс-Спрінгс, що віддалялося.

— Дякую, ми такі щасливі.

— Аж такі, що ви подорожуєте наодинці?

Я гадав, що в мене буде трохи більше часу, перш ніж люди помітять, що Джульєтт не сіла зі мною в поїзд. Я спробував швидко придумати виправдання.

— Так склалося, випадково. Ми подумали, що зможемо зробити це швидко. Типу, наступних вихідних. Багато чого потрібно організувати. — Здавалося, Ліза не повелася на мою брехню, тому, щоб заговорити їй зуби, я продовжив брехню. — Крім того, — я засміявся, — забагато трупів для її ідеального відпочинку.

— Слабка брехня. Труп лише один.

— Звісно, але й одного достатньо.

— Залежить від того, де ви відпочиваєте. До речі, я сфотографувала момент, коли ви освідчувалися. Дайте свою електронну пошту, я скину вам фото, поки ще є інтернет.

Я погодився, і мій телефон дзенькнув за хвилину, оскільки з рухом поїзда зв’язок ставав дедалі слабшим. Для невтаємничених у подробиці фотографія була справді романтична — зоряна ніч, сяйво вогників, на яких готують зефір, — але я бачив тільки свою напружену щелепу. І блиск в очах Джульєтт.

— Це дуже… — я добирав влучне слово, вдивляючись у небо, наче шукав там підказки, — пам’ятно. Дякую вам.

— Прошу. А поясніть, чому я чую про те, що ви з Аланом вважаєте смерть Генрі підозрілою?

Ця тема для мене була значно комфортнішою.

— Гадаю, обставини вимагають певного розслідування. І вважаю, що багато людей мали причини не любити Мактавіша.

— Багато людей?

— Ну, всі.

Вона відвернулася від колій та зміряла мене поглядом.

— Як щодо мене?

Я завагався.

— Я чув, що між вами з Мактавішем колись палало полум’я пристрасті.

Її руки перебирали прути огорожі.

— Хіба що полум’я свічки, ніж багаття. Горіло не дуже довго.

— Але ви справили на нього враження — він же надав вам той відгук. І ви єдина пропустили його панель наступного ранку.

— Усе це мене трохи приголомшило. — Вона зітхнула. — Хай там як, я рада, що пропустила її.

— Там було жахливо. Вам пощастило, що ви це пропустили.

— Мабуть, гарний матеріал для дослідження.

— Я б хотів, щоб люди припинили про це говорити.

Зараз вона жувала фільтр від сигарети. Їй було явно ніяково, але вона не йшла. Ніби хотіла, щоб я у неї щось запитав. Як і Джаспер зі своєю правдою, вона відчайдушно прагнула випустити щось назовні. Або хотіла дізнатися, як багато мені відомо. Я був радий грати в цю гру.

— Ройс почув вас у кімнаті Мактавіша вчора ввечері.

Ліза пирхнула.

— Ройс алкаш.

— Отже, ви не були в його кімнаті? Сумніваюся, що він впустив би Мейджорс. Гаррієт має ірландський акцент, Синтія та Брук занадто молоді, а Симона занадто голосна. У мене таке відчуття, що навіть п’яний Ройс не переплутав би всі ці голоси.

Вона мовчала.

Я дістав із кишені спалений чек і показав їй.

— Цікаво, чи достатньо цього, щоб купити відгук?

Ліза засміялася, але я бачив, що вона трохи здивована.

— Якщо ви думаєте, що я заробляю на продажу книжок достатньо, щоб викласти двадцять п’ять штук