Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

— Нічого не хочеш мені сказати? Попередити про щось? — спитав Гідеон, коли карета зупинилася перед королівським замком.

— А що, маю? — вточнила я, розгладжуючи спідницю світло-бузкового кольору на колінах. 

Сьогодні моя сукня виглядала точно краще за ту, яку я вдягла на Свято Див. І тканина якісніше, і фасон зручніше. І прикрашали спідницю залиті у скло крихітні фіолетові квіти, а не тьмяний бурштин.

— Якщо ти й сьогодні втратиш свідомість від невідомо чого…

Здавалося, брат збирався наголосити на тому, що тоді мені точно не вийти цьогоріч заміж. Та перехопив мій погляд і змовчав.

— Якщо ти сьогодні не будеш залицятися до Луїзи, може і я себе буду добре почувати, — вжалила я у відповідь і повернулася до слуги короля, який відкрив для мене двері карети.

Вибравшись на вулицю, я випросталася та озирнулася. Гідеон мене нагнав.

— Я почув тебе, сестро, — промовив він та жестом запропонував піти далі. — Я не стану грати в ті ігри, які влаштувала родина де Лое. І нехай це була непогана ідея, з Луїзою одружуватися не стану.

Його голос пролунав надто стримано. Так, як ніколи не лунав у мій бік. І я почувала себе зараз так, наче між нами з братом виросла якась невидима стіна. І нехай цьому майже нічого не сприяло, відчуття нікуди не поділися.

— Фарба у тебе? — спитала я, намагаючись знайти бодай якусь спільну тему.

— Так, — він відповів коротко та похлопав себе по камзолу. Усередині верхнього одягу задзвеніло скло. — Зроблю все сьогодні. Не переймайся. Насолодись святом, сестро.

Я ще раз кинула на нього погляд через накручені руді пасма, що від вітру падали на обличчя. І ухвалила рішення поговорити з ним про все пізніше. На сьогодні у мене була запланована ще одна важлива розмова. І від цього буде багато чого залежати.

Чергове королівське свято почалося з великої зали, у якій минулого разу проводили бал. Сьогодні музикантів не було, а от слуг з напоями та частуванням стало в рази більше. Гостей корони попросили трохи почекати та розважитися розмовами. І це грало мені на руку.

— Я залишу тебе поки, — звернулася я до Гідеона, коли знайшла поглядом того, з ким хотіла поспілкуватися.

Брат насупився:

— Тобі не варто зараз відходити від мене. Я можу тебе супроводити.

— Тоді я не зможу знайти відповіді на питання, які нас обох цікавлять, — хитнула головою і вказала брату очима на графа Гувін. Чоловік стояв біля вікна у компанії кількох лордів. Вони щось обговорювали з легкими усмішками на вустах.

— Добре, що батька тут немає, — відгукнувся Гідеон. — Він це б розцінив, як твою зацікавленість.

— Він нехтує своїми обов’язками. Дивно, що його тут немає. Якщо тільки наш батько не зробив чогось такого, що можуть вважати злочином проти корони.

Сказавши це, я прикусила язика. Обличчя брата витягнулося та зблідло. Він теж доходив до цієї думки. Тільки не казав мені.

— Я скоро, — видихнула, замість продовження цієї небезпечної та слизької теми. Після чого підхопила широку світло-бузкову спідницю, розправила плечі та з посмішкою поквапилася у бік графа.

Він помітив мене ще до того, як я наблизилася. Кивнув, в знак поваги. А потім насупився, коли зрозумів, що я цілеспрямовано наближаюся до нього.

— Перепрошую, лорди, — він першим відділився від своєї компанії, зробив крок мені назустріч. — Леді Браер.

— Лорде Гувін, — я на мить схилила перед ним голову, а потім випросталася і промовила: — Я хочу з вами поговорити.

— Звісно, — чоловік рукою вказав у бік вікна, біля якого було порожньо. Його тон був обережним, як і дії. — Про що ви хотіли зі мною поговорити, леді Браер.

— Емілі, — попросила я. — Називайте мені Емілі, лорде Гувін. Після того, що ви зробили, я вважаю, що ви можете так до мене звертатися.

— Добре, Емілі, — він кивнув, а в очах промайнув сумнів. — Підкажіть тільки, що саме я зробив?

— Намагалися мені нашкодити, — відповіла я, примружившись. — Мені було дуже погано останнім часом. Через ваше застереження. Та те диво, яке ви мені показали на вашому святі.

Промовивши це, я зосередилася на міміці чоловіка, збираючись вхопитися за будь-яку підказку.

Та чоловік лише здивовано дивився на мене:

— Я не знав, що це відбудеться так швидко, Емілі. Перепрошую за це. Я хотів лише відкрити вам очі.

— Відкрити очі? — я скинула брови. — Реакція мого організму на цю отруту говорить про протилежне. Ви могли напряму мені повідомити, що дії мого батька шкодять людям та землі. Могли сказати мені, що він вирощує отруту.

— Я нічого відкрито не міг вам сказати, — граф підтис губи. — Мене стримують обіцянки, що я дав вашому батьку. Магічні обіцянки.

— Магічні обіцянки? — тепер я здивовано поглянула на нього. — Але ж… до такого він рідко вдається. Батько не полюбляє звертатися до магів. Тільки якщо… якщо ви не працювали над цим разом. Так от звідки у вас була доросла рослина, графе?

— Звіть мене Фред, Емілі, — майже пошепки попросив він. — І мені шкода, що ви отримали цю… ці… наслідки так швидко. Я можу тільки підказати, що вогняна троянда та витяжка з м’яти можуть допомогти вам почати виліковний процес.