Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

У двері постукали. Катрін простягла руку, і Шарль неохоче повернув ключ. Її пальці не затремтіли, коли вона різко висмикнула руку.

— Капітане, маю новину, — з усмішкою сказав Джойс.

— Слухаю.

— До нас прямує «Північний».

— Що він тут робить?

— Питає дозволу пристати.

— Хто там на борту? – запитав граф.

— Це не твоя справа, — зупинила Шарля Катрін.

— Давай сигнал. Хай підходить, — наказала вона і пішла разом із сином на палубу.

— Ми давно не бачили Марка Ріа! — сказав Ніколас. — У нього напевно повно історій!

— Ти маєш рацію, любий, — посміхнулась Катрін.

— Хто це такий? — з ревнощами спитав Борро, йшовши за ними слідом.

— Ти тут узагалі що робиш?!

Шарль схопив її за плечі.

— Досить!

— Забери руки!

Очі Борро і Катрін зустрілися. В її погляді — гордість, у його — каяття. Їй хотілося знову відчути його обійми, але вона не дозволяла собі слабкості.

Шарль раптом поцілував її. Вона не стрималася — притулилась, відповіла. Але в ту мить пролунав голос:

— Це ти так зустрічаєш друзів?

Катрін відсахнулась.

— Привіт, Марку…

— Я з Тортуги, побачив твій корабель — вирішив заглянути, — сказав він.

— Ми знайомі? — спитав Марк, глянувши на Шарля. — Але здається, я й так знаю, хто переді мною. Граф де Борро.

— Так. І чоловік цієї жінки.

— Марку, нам треба поговорити, — сказала Катрін і провела його до каюти.

Зайшовши в каюту та запропонувавши Марку склянку рому, вона почала:

— Я обдумала твою пропозицію…

— Яку саме?

— Не жартуй. Я не в гуморі.

— Сварка з графом?

— Не потрібно про це…

— А він схвалює нашу співпрацю?

— Його думка для мене не важлива! – Катрін встала і пройшлася по каюті. -Твій батько з тобою?

— Ні. Він помер рік тому, - коротко відповів Марк.

— Пробач, я не знала. Він був дуже хороброю людиною.

-Дякую тобі! – Марк піднявся. – Напевно, я піду. Був радий тебе бачити.

- І тобі дякую! З тобою я менше перестала боятися, - усміхнулась Катрін.

— Не треба боятися. Ти не одна.

До каюти зазирнув Ніколас.

— Ти погодилась? — спитав.

— Так.

— Ми будемо чудовою командою!

— Ти правий, — піднявши його на руки, сказав Марк.

— Зроби маму щасливою, будь ласка. Я знаю, ти її любиш, - зненацька випалив Ніколас.

Катрін спалахнула.

— Сину!

— Але ж це правда, — сказав Ніколас. — Він не такий, як граф!

Шарль почув ці слова. Йому стало боляче. Він увійшов до каюти:

— Катрін, треба поговорити.

— Говори.

— Я йду. Я розумію, що тут небажаний.

— Ти сам усе зруйнував… Ти ніколи не принімав мене такою, якою я є.

— Я зійду на Тортузі. І повернуся до Франції. Прощавай!

Він вийшов, не озираючись.

Катрін подивилася на Марка, але той нічого не сказав. Він мовчки забрав Ніколаса із собою і відвів до піратів. Ніби здогадуючись, що їй зараз потрібно побути на самоті.

Катрін опустилась у крісло. У неї не було сліз — лише втома. Вона заснула, не роздягаючись. Відчула тільки як хтось переложив її на ліжко, поцілував і вийшов.

* * *

Вранці «Арес» прибув до Тортуги. Катрін підвелася, зібрала волосся, вдягнула капелюха і маску. Вийшла на палубу. Ніколас був поруч.

— Він пішов, — сказав він.

— Але ж він твій батько…

— У мене є тільки ти! – він обійняв Чорного Янгола.

— Ти правий! Ми пірати, а пірати не плачуть. – Вона звернулася до помічника. – Джеку, підготуй все необхідне з провізії і ввечері — відпливаємо!

— Добре, капітане! – відповів помічник. – До речі, капітан Ріа просив передати тобі, що він нас буде чекати на острові Тібос.

— Добре, дякую!

Раптом Катрін відчула погляд. Вона обвела очима піратську гавань. Вона побачила каравелу. Її обриси видались знайомими. Але це не було купецьке судно… І хоча щось у ньому нагадувало корабель барона де Нуї, вона відкинула цю думку. «Він не з'явився би тут».