Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Удар. Інну штовхнуло уперед. Ремені вп’ялися в тіло, спиняючи політ крізь вітрове скло. Попереду покотилася металева куля, що була колись УАЗом, висікаючи іскри з асфальту. “Мерседес” сильно хитнуло, заносячи зад кудись убік. Жалібно завищали гальмівні колодки, спиняючи дві тонни заліза посеред дороги.

— Кончений придурок! — несподівано весело засміявся Юра, витираючи з лоба піт. — Проти кого він попер? Інно, жива?

— Якщо цей придурок не вбився сам… — голосом, що сів від страху, прошепотіла Інна.

— В чергу, кохана, — весело пирхнув Юра. — Спочатку я його приб’ю.

Це “кохана”, кинуте мимохідь, на нервах, огорнуло Інну, мов кашеміровим шаликом в холодний вечір. Вона знала — Юра сказав це просто так, і його “кохана” не значить нічого, вона вже давно не його кохана. Але часу обдумати це вже не лишилося.

Темна фігура, що вистрибнула перед авто за мить до аварії, рушила вперед до їхньої машини. Це була не випадковість. Це був замах. І він все ще тривав — незнайомець у темному одязі, чиє обличчя було закритим балаклавою, тримав в руках пістолет.

— Твою ж наліво, — видихнув Юра.

…повз місце аварії на повній швидкості промчав темно синій “Рейндж Ровер” Павленків…