Читати книгу - "Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля"

Вони завмерли, притулившись одне до одного. Олег боявся, що родичі Кіри побачать їхнє відро на цямрині, але, певно, та парочка була далекою від сільського життя. Та й темрява скрадала все, що знаходилося поза півколом фар від їхньої автівки. 

Машина спинилася практично біля їхньої схованки у кущах. Грюкнули двері, і вони почули  голос Оксани Павленко. Здається, вона продовжувала розмову, розпочату в салоні “Рейндж Ровера”.

 — … а що робити з хлопчиськом? Він ще в бійку полізе, молоде, дурне…

 — Та він після струсу мозку, я його однією лівою, — пробубонів Петро. 

 — Так і однією… — Оксана скептично гмикнула. — Візьми балончик із бардачка. Якщо буде борзіти — бризкай йому в пику!

 — Добре, треба все передбачити,  — сказав Петро, коли, понишпоривши в салоні, виліз, тримаючи в руці газовий балончик. — Тепер він нам нічого не зробить. А з дівчиськом розібратися — це раз плюнути!  Заберемо її, поки  нам голову не відкрутили через її зникнення!

Олег здивовано поглянув на Кіру, а потім знову перевів погляд на її родичів, які поставили машину на сигналізацію.

 — Ти молодець, гарно придумала з тими серветками, — похвалив Петро дружину. —  Підклала прослушку… Інакше ми не дізналися б, де шукати цю парочку… 

 — Аби ще не той Юра, бандюк клятий! Поводився з нами, як із якимись комахами! Ну, тепер  він отримав по заслугах! Шкода, що малий відбувся легким переляком, — зі злістю прошипіла Оксана.

Олег відчув занепокоєння. Невже ці двоє щось зробили з його батьком? Долоні мимоволі стиснулися в кулаки, він ледь втримався, щоб не кинутися навздогін і не вдарити Павленка по його товстій мармизі. Але вчасно згадав, що в того в руці перцевий балончик. Ні, їм не можна видавати себе. Треба втікати прямо зараз. 

Він провів очима постаті Павленків, що пройшли до хвіртки хати баби Марусі, трохи пововтузилися там, але врешті увійшли на подвір’я і почали скрадатися до вхідних дверей. 

Олег не став чекати, поки їхні переслідувачі увійдуть досередини. Вони швидко здогадаються, що хата порожня, але в ній тільки що хтось був. Відразу кинуться навздогін, і в них є перевага по швидкості — автівка. 

Але є й великий жирний “мінус” — Петро з Оксаною, на відміну від Олега, не знали тутешньої місцевості, всіх стежок, перелазів і потаємних криївок, у яких він ховався в дитинстві з сусідськими хлопцями, наслідуючи героїв улюблених бойовиків. 

Хіба він міг навіть подумати, що мине не так багато часу,  і йому самому доведеться, не згірше цих героїв, ховатися від ворогів і намагатись обвести їх навколо пальця…

 — Біжімо, сюди, — прошепотів він, смикнувши Кіру за руку, і вони швидко помчали вглиб сусідського двору, де, Олег знав, з другого боку був вихід на сусідню вулицю — старий паркан завалився, ніхто його не ремонтував, адже в хаті  вже кілька років ніхто не жив. 

Вони мчали через зарості кропиви, відчуваючи болючі опіки на руках і ногах, але не було часу озиратися, вибирати більш зручний маршрут, адже краєм вуха він уже чув, як Павленко вискочив із хати баби Марусі і голосно крикнув:

 — Ксю, вони десь тут, недалеко! Стрибай у машину, ми їх наздоженемо!