Читати книгу - "Автомобіль із Пекарської"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось уже хтось сіпнув Лінду за плече. З іншого боку теж ударили.
– Пропустіть, – відчеканив він. – Вимагаю пропустити.
– Нічого ти тут не вимагаєш! – крикнув Данькович, звільняючи лікоть.
Кошовий більше не думав, останні сумніви зникли.
Рука гайнула до кишені пальта, повернулася назад із револьвером.
Палець звів курок.
Витягнулася вгору правиця.
– Розійтися! – гаркнув Клим. – Усі назад!
Тепер десятки поглядів прикипіли до нього.
– Лякає! – крикнув Данькович. – Вас лякають, побратими!
Смикнулося віко.
Постріл.
У стелю.
– Назад усі! – повторив Кошовий, сам від себе не чекаючи такого вибрику. – Геть! Розійшлися!
Чи то від шоку, чи запал ще не спав – відступати розлючені робітники не збиралися.
Рука витягнулася вперед. Тепер дуло дивилося просто в лице найближчому чолов’язі.
– Наступна куля – першому, хто смикнеться! – пообіцяв Клим, до кінця не вірячи, що виконає. – Розійшлися!
Натовп поволі відступився, звільняючи шлях.
Кошовий націлив револьвер на Даньковича.
– Пане Ліндо, виконуйте свій обов’язок.
Карл знову міцно стиснув лікоть затриманого.
І аж тепер нарешті в дверях з’явилися озброєні поліцейські. З-за їхніх спин з переможним виглядом визирав Шацький.
Розділ сімнадцятий
Поцілунок для Естер Шацької
– Нікого він не вбивав.
Кошовий не приховував роздратування й не міг визначитись, на кого гніватись. Чи то на себе – адже він підкинув поліції підозрюваного, і на перший погляд, жодного божевілля в тому припущенні не було. Чи то на Дану – схоже, світська панночка сумує, нудиться, тому й підказує йому всяке різне. До того ж грається, хоч для Клима це зовсім не гра. Ось і зараз, викликавши її запискою на зустріч, не до кінця розумів, для чого. Швидше за звичкою отримувати всякий раз нові відомості, а не й далі збираючись брати почуте до уваги. Крім того, інших людей, що були за життя близькими з Агнешкою Радомською, він не знав. Якби й познайомився, навряд чи вийшло б отак, наскоком, викликати довіру та бажання говорити на цікаву йому тему.
Хоча лишилася одна обставина, котра вимагала не ставити хрест на спілкуванні з Даною Лилик остаточно. Визнаючи – він використовує молоду особу в своїх інтересах, Клим усе ж сподівався знайти ключик до потрібних йому дверцят. Після гармидеру та ганьби, отриманих кримінальною поліцією через арешт Даньковича, він вирішив повернутися до єдиної перспективної версії: причетними можуть бути чоловіки або коханці тих жінок, котрих панна Агнеля втягнула у свої забави в таємному клубі «Доміно».
Зустріч випала в неділю, тож Кошовий не обмежував себе в часі. Пройтися Погулянкою під руку з молодою особою у вихідний день – чом би й ні.
– Я вже чула, – мовила Дана. – Читала в газетах. Скандал.
– Минеться, – сказав Клим. – Добре, що ті, кому треба, чудово знають, з ким мають справу.
Зараз він повторював слова комісара Віхури. Той, тримаючись за місце, де болів не вилікуваний досі зуб, навіть не мав сил сварити Кошового за порушення домовленостей та самодіяльність. Присутня при розмові Магда навіть заступилася за Клима, пояснивши: справді вилізли обставини, про які слідству нічого не було дотепер відомо. Їх роздобув пан Кошовий під час приватного спілкування з Леоном Радомським. Котрий, до речі, теж не правий, замовчавши цікаві для поліції факти. Навпаки, говорила Магда з запалом справжнісінького адвоката, слід подякувати панові Кошовому за небайдужість. А для підлеглих пана Віхури знайти покарання, бо не надто ретельно виконували свої обов’язки.
Хтозна, чи то зуб так дошкуляв, чи справді слова Магди виявилися переконливими – у результаті Віхура дав Климові спокій із казусом Даньковича. Ще й погодився: Карл Лінда діяв відповідно до службових обов’язків, бажаючи перевірити певні факти спершу приватно, а вже потім давати чи не давати їм ходу. Замість того відомий радикальний діяч Данькович пішов на скандал свідомо. За свої слова та вчинки він відповідав, бо був і є при здоровому глузді. Навмисне зробив заяву, на яку поліція в особі Лінди мусила реагувати. А потім, коли примчав адвокат, звинуватив поліцію в намірі сфабрикувати проти нього справу й, відповідно, політичних репресіях проти незгодних із цісарською політикою.
Ніч Данькович таки перебув у камері. На ранок тріумфально, у присутності відданого натовпу, вийшов на волю, ще й влаштувавши біля поліцейської будівлі невеличкий мітинг. Адвокат, за словами Віхури, слизька особа, при цьому згадавши всує пана Євгена Сойку, крутився тут же, наживо рекламуючи свої послуги правника. Бо це ж він, захисник, роздобув та приніс особисто комісарові докази того, що на момент скоєння вбивства Агнешки Радомської, більше того – від вечора до ранку, коли тіло виявили, Назара Даньковича взагалі не було у Львові. Він саме був у Бориславі, де його затримала поліція за публічні заклики до політичного страйку.
– Для чого ж він зробив так? – поцікавилася Дана. – Хіба не розумів, що посадять за ґрати?
– Чудово розумів, пані Дано, – мовив Клим. – Ви уважно читали його заяви? Я – уважно й не раз. Данькович звинувачує в особі комісара Віхури всю поліцію навіть не Львова, імперії у кричущій некомпетентності. Бачте, обвинувачення й вироки створюються лише на підставі того, що один сказав, інший – почув, третій – недочув. Мало, які слова вирвалися в людини спересердя. Ану як хтось скаже, що застрелив президента міста! Це ж зовсім не має так бути насправді! Потрібна доказова база, і тут, пані Дано, я цілком згоден як юрист.
– А результат?
– Назар Данькович – народний герой та жертва режиму. Тепер його вже не допитували. Він дозволив себе допитати. Й визнав: має особисту неприязнь до Леона Радомського, захищає права його робітників та висловлював на його адресу певні різкі слова. Усе. Його оштрафують за негідну поведінку, не більше. І знаєте, я тут зараз подумав… – Кошовий замовк, добираючи вірні слова.
– Подумали? – підштовхнула вона.
– Так-так. Ось сказав – нікого він не вбивав. І чомусь вирішив: варто точнішим бути. Данькович напевне не вбивав панну Агнелю. Але я не гарантую, що він узагалі не здатен убити людину. Хтозна, раптом таки вбивав.
– Кого?
Клим знизав плечима.
– Не знаю. Когось. Колись. Гаразд, ми вже зовсім втратили будь-який здоровий глузд.
– Чому?
– Чоловік та жінка в неділю на прогулянці говорять про вбивства, справжні та ймовірні.
Дана посміхнулася:
– Пане Кошовий, за інших обставин ми б не запізналися. Хіба ні?
– Ваша правда, – кивнув Клим, посміхаючись. – Нічого не скажеш, підловили ви мене. Вивели на чисту воду.
– А скажіть, ось ви могли б зацікавитися мною просто так, без такого сумного приводу? – раптом запитала вона.
Це заскочило. Навіть віко від несподіванки смикнулося.
– Ви ставите мене в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Автомобіль із Пекарської», після закриття браузера.