Читати книгу - "Синхрон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Попри все тут було тихо, але та тиша струменіла з безгоміння будинків, бо в цілому кварталі, який колись, за юності Елізабет, повнився життям, бо за всі будинки повносили заставу молоді сім’ї з дітьми, мешкали тепер самі старі люди. Пан Матрай мовив спокійно: Пані Йо-нас, пам’ятаєш, та, що приїхала із Штирії і чий небіж, кажуть, став тепер знаменитий, навіть по радіо про нього розповідають, поет, пише самі якісь нісенітниці, але не мені судити, померла взимку. Діти пані Вук виїхали до Канади. А Едмунд, чекай, він хіба трошки старший за Ро-берта, виїхав до Америки. Пан Арріґі помер місяць тому. Як, не пам’ятаєш? Він жив колись із Келаґ.
Такі повідомлення про смерть були для Елізабет звичні, вона щороку слухала нові й перевела розмову, запитавши про колишніх «сусідських дітей». Гельґа замужем у Шотландії, так, із шотландцем, Ліза переїхала до Ґрацу, але вже вдруге розлучилась, дає тепер уроки гри на фортепіано в Ґраці. Йоланда, яка часом приїздить улітку з Відня, вже не вітається, а пан Матрай у кожному разі навіть не подумає вітатися з тією дурною куркою, іде і вдає, наче його не знає. Крамниця навпроти казарми досі називається як раніше, але власники інші, приїжджі, намагаються переробити її на «супермаркет». Пан Матрай не вмів добре вимовити цього слова, ламав іронічно язика, пояснюючи Елізабет, що воно за така супер-штука, тепер треба брати дротяного кошика й ходити з ним манюсінькою крамничкою, а тоді розраховуватись при касі, хоча десь із п’ятеро людей тиняються там без діла, зате виказують радість кожному, хто входить. Елізабет наступного дня схотілось піти до крамниці й подивитися, що змінилося, й одразу ж помітила, що ті нові люди, яких вона взагалі не знала, її впізнали, й пішла, зніяковівши, поміж стелажами: пані знову гостює тут у нас, Мінні, не стій, допоможи пані, пані ще, може, не знає, де що лежить, хіба ні, яка несподіванка, пані татко, безумовно, дуже раді, пані татко тримаються блискуче, такі жвавенькі і завжди найперші зранку! Елізабет кивала й дякувала, всі їй допомагали й показували, де стоїть молоко в пляшках, яке справді нелегко було знайти в найдальшому кутку, а тоді було все як і раніше, і загалом вона могла й не брати кошика, могла його відставити, бо їй все позносили, що треба. Новий власник, пан Біхлер, ваговито, але надзвичайно повільно виклацував на касі, спритно випитавши в такий спосіб, що Елізабет мешкає в Парижі. О, Париж, зітхнув він, лише наступного року вони з дружиною зможуть поїхати до Парижа, цього року ще до початку сезону вони вже їздили відпочивати на Канари, на Тенеріфе. У крамниці канцелярських товарів, куди вона зайшла, щоб купити нотатника й кілька листівок, Елізабет спочатку не впізнала жінки, безформної, з пористим обличчям, а тоді вони потисли одна одній руку, колись вони вчилися в одному класі, тож це та дівчинка, яка з кількома іншими була причетна до скандалу, пов’язаного з цією крамницею, бо продавця канцелярських товарів потайки навідували кілька п’ятнадцятирічних, а ось з цією — Елізабет вилетіло з голови ім’я, Лінда чи Ґерлінда — він був змушений одружитись. Жінка важко дихала з обважнілого тіла, три роки тому її чоловік помер, легко їй не було, він же міг бути їй батьком, а сьогодні вона вдячна за те, як їй тоді дехто заздрив, бо вона вийшла за найгарнішого чоловіка в місті і в усіх околицях. Жінка простогнала: не життя, слухай, а цілий роман, але не гарний, а в тебе як, сподіваюся, що з тобою чогось такого не було, а виглядаєш і досі як тоді, суха довга штахетина, казали ми всі, пам’ятаєш? Елізабет засміялась і пообіцяла зайти ще, але вона, без сумніву, більше й на поріг не ступить до цієї крамниці, і пішла майже мовчки додому.
За обідом вона намагалася з гумором переповідати всі ті розмови в крамницях, а тоді раптом замовкла і про жінку з крамниці канцелярських товарів не сказала ні слова. Батько хотів прилягти, а вона лиш мовила: піду все ж таки ще, хоч уже й пізно, не чекай на мене, будь ласка, на каву!
Знову пішла горішньою дорогою, нерішуче розмірковуючи, чи не спробувати їй іще раз піти однією з трьох доріг, а тоді звернула, на північ, на дорогу № 10 до замку Фалькенберґ, стежка чимдалі вужчала й темнішала, було вогко, але принаймні вона йде не в керунку озера. Перед замком, з якого вочевидь зробили готель чи будинок відпочинку, стояло багато німецьких автомобілів, а в саду, за строкатими столиками, які не пасували до замку, не було нікого, бо гості спали або поїхали на озеро, й вона сіла за один зі столиків, закурила, переконалась, чи має двадцять шилінгів з собою, бо в разі хтось прийде, вона мусить замовити каву або чай, щоб легітимізувати свою присутність за цим столом. Найбільша помилка була, мабуть, у тому, що в Нью-Йорку вона так швидко здалася, бо коли одружилася з Г’ю, вже більше не думала, що кохає Тротту і що він саме той чоловік, що треба, і цього пообіддя, з видом на ліс, вона ще востаннє подумала, що тоді, на жаль, зробила щось страшенно неправильне, їй ні за що не треба було погоджуватися на те розлучення, зважати на лист, вона мала б одразу поїхати за ним услід, бо, може, не треба було сприймати аж так серйозно того листа, який містив низку плутаних само-докорів, і що він не мав ані найменшого права втягувати її в те багно, і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.