Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Країна Мумі-тролів. Книга третя 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"

361
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна Мумі-тролів. Книга третя" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 87
Перейти на сторінку:
й хилився долі, немов намагаючись висмикнути коріння з землі й повіятися світ за очі. Саме тієї ночі Мумі-троль побачив щось таке, що налякало його.

То був пісок. Він рухався. Мумі-троль виразно побачив, як пісок заструменів з-під Мари. Він злякано струменів мерехтливими цівками, утікаючи від її великих лап, які, витанцьовуючи, затоптували землю у крижаний панцир.

Мумі-троль, не гаючись, вхопив штормовий ліхтар і сторчголов кинувся аварійним ходом до свого сховку в ялинові хащі. Там він пірнув у спальний мішок, затягнув замок-блискавку й спробував заснути. Та як не намагався він міцно заплющитися, перед очима все одно струменів пісок, утікаючи в море.

Наступного дня Мумі-мама викопала з твердого піщаного ґрунту чотири кущі шипшини. Кущики з небаченою впертістю, яка навіть трохи лякала, чіплялися корінням за камені й стелилися ниць скелями.

Мумі-мама вважала, що яскраво-червона шипшина дуже гарно дивиться на тлі сірих скель. Однак Мама, видно, не все врахувала, переносячи кущики до свого коричневого садочка. Висаджені рядком, вони мали дуже стривожений вигляд. Мама підсипала кожний кущик дрібкою землі, привезеної з дому, полила і трішки посиділа коло них, щоб їм не було дуже самотньо.

Саме тієї миті притупотів Мумі-тато з потемнілими від збудження очима і закричав ще здалеку:

— Чорне Око! Воно дихає! Поквапся, я тобі покажу!

Не чекаючи на Маму, він побіг назад. Мумі-мама, нічого не розуміючи, звелася на лапи й почимчикувала за ним услід.

Тато таки казав правду. Темна поверхня води поволі здіймалася і опускалася, здіймалася й опускалася, наче глибоко зітхаючи. Озеро дихало.

Маленька Мю притьмом скотилася з пагорба.

— Ага! — зраділа вона. — Нарешті щось відбувається! Острів ожив! Я давно цього сподівалася…

— Не базікай дурниць! — обурився Мумі-тато. — Острів не може бути живим. Ось море, то інша річ… — він замовк, затуливши рийку обома лапами.

— Що з тобою? — злякалася Мама.

— Не знаю, — відповів Тато. — Я ще не додумав думку до кінця… не встиг її упіймати…

Прихопивши зошит в цератовій обкладинці, він побрів з наморщеним чолом через гору.

Мумі-мама докірливо глянула на Чорне Око.

— Гадаю, — мовила вона, — що вже найвищий час для якоїсь порядної приємної виправи на природу. З перекускою.

І Мама подалася простісінько до маяка пакувати кошик. Запакувавши все необхідне для прогулянки, вона відчинила вікно й ударила в гонг. Мумі-мама стояла біля вікна, дивлячись, як уся родина на злам голови мчить до маяка. їй анітрохи не було соромно, хоч вона добре знала, що в гонг б’ють лише на випадок тривоги.

Ось Мумі-тато і Мумі-троль прибігли до маяка й стояли, задерши носи, схожі згори на великі груші. Мама, опершись лапами на підвіконня, визирнула надвір.

— Не хвилюйтеся! — гукнула вона бадьорим голосом. — Ніде не горить! Просто ми негайно вибираємося на пікнік!

— На пікнік? — зарепетував Тато. — Та як ти могла…

— На нас чигає небезпека! — крикнула Мама у відповідь. — Якщо ми негайно не виберемося на прогулянку, то усі збожеволіємо…

І родина влаштувала морську виправу. З величезною натугою вони витягнули «Пригоду» з Чорного Ока і, незважаючи на хмарну погоду та зустрічний вітер, попливли до найбільшого скелястого острівця на північному заході. Там родина сиділа, цокотячи зубами, на білих скелях, а Мумі-мама готувала каву на власноруч облаштованому між камінням вогнищі, як це робили у давнину по всьому світу. Усе зроблено належним чином: скатертина притиснута в чотирьох кутках камінцями, маслянка з покришкою, горнятка, строкаті купальні халати, схожі на велетенські квіти на скелях, і, звичайно, парасоля від сонця. Коли кава зготувалася, замжичив дощ.

Мумі-мама перебувала у дуже гарному гуморі, без угаву торохтіла про усілякі буденні речі, виймала з кошика смаколики, намащувала канапки. Уперше за весь час на острові вона взяла з собою свою торбинку.

Маленький острівець, на якому вони влаштували пікнік, був маленьким і зовсім голим, тут не росло жодної травинки, навіть водорості та принесені морем цурпалки зісковзували з гладкої поверхні. Це було таке собі сіре Ніщо, яке стриміло з води.

Доки родина сиділа, попиваючи каву, в усіх з’явилося відчуття, ніби все знову стало на свої місця. Вони розмовляли про все, що спадало їм на думку, лиш не про море та острів і навіть не про Мумі-долину.

Звідси, за сірою завісою дощу, їхній острів з могутнім маяком здавався якимось далеким та чужим, немов тінь.

Після кавування Мумі-мама помила горнятка у морі і знову спакувала кошик. Мумі-тато підійшов до самої води, принюхався до вітру.

— Гадаю, нам час повертатися додому, доки вітер не подужчав, — сказав він, як завжди після усіх їхніх виправ на природу.

Родина сіла в човна, Маленька Мю залізла на ніс. На зворотному шляху вітер підганяв їх у спину.

«Пригоду» витягнули на піщану відмілину. За час їхньої відсутності острів змінився. Вони це зразу відчули, не перекинувшись між собою й словом, хоча не знали достеменно, що ж саме змінилося. Зміна була пов’язана якимось чином з їхнім тимчасовим від’їздом та поверненням. Родина Мумі-тролів одразу ж подалася нагору, до маяка. Того вечора вони бавилися складанкою, а Мумі-тато прибив цвяшками біля кухонної плити невеличку полицю.

Та виправа на острівець була, мабуть, корисною для родини, однак Мама засумувала. Уночі їй наснилося, ніби вони родиною вибралися на прогулянку до острова гатіфнатів поблизу рідного узбережжя, по-літньому тихого й привітного, а прокинувшись вранці, Мама затужила.

Залишившись наодинці з собою після ранкового каву— вання, вона тихо сиділа за столом і розглядала намальований недавно пагін жимолості, що вихопився через підвіконня надвір. Фломастер майже виписався, а те, що залишилося, було потрібне Татові, щоб відзначати дні в календарі та для записів у зошиті з цератовою обкладинкою.

Раптом Мама рвучко підвелася й поквапилася на маякове горище. Звідти вона принесла три торбинки з фарбою для фарбування неводів — коричневою, блакитною та зел єною, бляшанку з фарбою для човнів, трохи спеціальної сажі та два старі пензлики. А потім Мумі-мама заходилася розмальовувати квітами стіни. Квіти виходили з-під її лап великими та розлогими, бо ж пензлики були широкими. Фарба миттю всмоктувалася вапном, малюнок від того ставав глибоким та аж наче прозорим. 0, яка то була краса! Малювати у сотню разів приємніше, аніж розпилювати дрова. Квітки одна за одною розцвітали на стінах — троянди, нагідки, братки, півонії… Маму аж налякало її вміння так гарно малювати. Унизу над підлогою вона намалювала зелену похилену вітром траву. Хотіла угорі, під стелею, намалювати ще й сонце, але не мала жовтої фарби, тож довелося від сонця відмовитися.

Коли родина зібралася

1 ... 48 49 50 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна Мумі-тролів. Книга третя"