Читати книгу - "Том 11"

По відчиті напишу Вам, як воно «тото всьо» випаде.

Тим часом бувайте здорові. Беруся до аналізи «Царівни». Отже, і я буду «критиком»! А іцо!

Коли ж Ви до Києва?

Міцно стискаю Вашу руку. Мама вітає Вас.

Ваша Леся

P. S. Хотіла б особисте подякувати д. Стефаника за його книжечку, та не маю адреси. Тим часом, при нагоді, будьте ласкаві передати йому мій товариський привіт, хоч ми і пе знайомі ще.

90. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

4

16 грудня 1899 р. Київ 18-—99

All

Люба Лілічко!

Сьогодні случайно знайшовся у мами лист мій, що мусив був одіслатися тобі ще хтозна-коли! Напиши, будь ласка, чи отримала ти рукопись (бо я непевна, чи вона справді тобі послана), а коли отримала, то напиши, що ти з нею зробила; коли нічого, то зроби так, як я тут у листі пишу.

Мама таким посиланням дуже поплутала мої плани і взагалі так розсердила, що я ледве можу писать тепер. Ти бачиш, яка може бути акуратність в листуванні при таких умовах?!

У нас все гаразд. Папа і Дора писали тобі вчора. Бувай здорова, до побачення.

Твоя Леся

91. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

21 грудня 1899 р. Київ

XII

Милая Лілеєнька!

Пересилаю тобі листа панни Рафаелі, побачила, що се від неї, розпечатавши для пересилки, і, вибачай, прочитала. Дуже вже мені цікаво було знать, що там з нею. Я сподіваюсь, що ти не розсердишся за се,— якби се було від кого з твоїх близьких приятелів, то я б, звісно, ЙѲ зробила б так, а тут я думала, та так воно і єсть, що нічого privatissime1 нема. Зрештою, коли сердишся, то вилай, а я вже буду надалі знать.

Оце спішуся писать, бо ніколи, не стільки роботи, скільки стан душі «як у чорта перед утренею» — сього вечора читаю в Літературному] тов[аристві] реферат про буковинських белетристів. Не лайся (я знаю, що тобі вже прийшло се бажання), я на нього зовсім мало роботи положила, бо знаю сю тему надто добре, і по ночах н е писала, бігме! У тебе знайшовся завзятий союзник в лиці Серг[ія] Костянтиновича] — в кожному листі нагадує мені, щоб слухала твоїх докторських рад і не писала принаймні по ночах, коли вже зовсім залишити не можу. От вороги літератури!

У нас всі здорові, тільки у Дори зуб болить, так що ми з нею мало що спали сеї ночі (се мені дуже до ладу сьогодні!).

У Драгом[анових] ніяк не виведеться біда — тільки що очуняв Зоря від кору, тепер заслабла Рада, бо заразилась від нього. У Ради сильніша форма, ніж у Зорі, і вона, бідняжка, лежить в великій гарячці. Вчора ввечері, правда, їй стало краще, а сьогодні я ще не чула про неї.

Бувай здорова, міцно цілую тебе! До побачення! Стискаю твою лапку. Коли ж приїдеш?

Твоя Леся

92. ДО О. 10. КОБИЛЯІ-ІСЬКОЇ

30 січня, 3 лютого 1900 р. Київ 18—ЗО.І 1900

З Новим роком, з новим щастям! Запізпеиий привіт, але ж від того він не менше щирий.

Скажіть, дорога товаришко, що Ви думаете про мене, чекаючи так довго мого відчиту і — листа? Коли думаєте щось неприємне для мене,— наприклад]: «Ну та й дурисвітка ота Леся!»,— то залишіть такі думки, бо я на них не заслужила. Я була від самого того відчиту мого (від

9 грудня) в нескінченній «тарапаті». Спочатку мусила готувати до друку давніший відчит свій (про Аду Негрі і д’Аннунціо) для збірника тутешнього Літературного] товариства, далі складати один приватний відчит на тему

з української літератури, далі засіла до листів і тільки що зібралась пепеписувати відчит про буковинське «три-зілля» (Kleeblatt1), як тут нахопилася справжня халепа: Оксана і Дора захорували на скарлатину (отже, було не до писання). Лежали вони цілі свята і встали тільки 12— 24-го с[ього] м[ісяця]. Я і Ліля дуже пильно мусили глядіти їх, бо ся страшна хороба погана своїми наслідками, коли не доглянути всього як слід. Бідна Ліля зовсім погано провела свої різдвяні вакації, бо навіть нікуди в гості не можна було піти через страх занести кому в хату заразу. Оце вона вже поїхала знов до Петербурга та верне додому вже аж літом. Однак я побачу її скоріше, бо заміряюся тижнів через три їхати на північ до брата

і до Лілі одбігти, а ще по дорозі маю одвідати того свого приятеля, що має сухоти. Можливо, що тьотя Саша буде

31 мною їхати до Риги, де мешкає старша тітка, якій теж маю «зложити візиту». Таким способом, сподіваюсь, подо-ріж буде приємна дуже. Се пе вадить після прикростів, які я терпіла остатніми часами. Перелечу такі простори, що кожна Mitteleuropeische Seele 136 вжахнулась би на одну думку про них! Але що мені тепер простори, відколи вже не ношу «кайданів»? Я дарма що біла, а маю циганську натуру і вештатись по світі мені мило. Північної Росії я ще не бачила, варто подивитись, побачу й той «жіночий університет» — цікаво.

А па літо, аби дав мені бог заробити гроші за недавно послані до російських] журналів праці (між іншим і за Вас, liebe Morgenseele137), то вибираємось удвох з Лілею до Вас, на зелену Буковину. Вірте чи ні, а ми зеленої Буковини більше прагнемо, ніж паризької вистави, надто як начиталися Вашої «Некультурної». Що то за пишне оповідання, ота «Некультурна»! Я не вмію розказати Вам, яке чудове враження справила вона на мене. Які типи, які пейзажі! В нашій літературі нема пейзажиста над Вас, і я не знаю, як готова цінити Вас за се, бо дуже люблю пейзаж в літературі, і Завжди мені його бракувало в нашому письменстві. Щодо самого характеру Параски, то, даруйте, я не сподівалась від австрійської русинки такої щирості і одваги, з якою