Читати книгу - "Фірман султана"

— Не впадай у розпач, пане Мартине. Не помреш ти… Ось допливемо вночі до Січі — візьму коней і помчу з тобою в Дубову Балку… А там Якуб і дідусь Онопрій зроблять таку мазь, що враз поставить тебе на ноги. І хвицатимеш ти, як жеребець копитами… Житимеш — не тужитимеш! До ста літ!

На блідому, покритому холодним потом обличчі Спихальського промайнула слабка усмішка.

— Добрий ти, Арсене, хлопак… Мам тебе за брата! Він заплющив очі і, знесилений, затих.

ЧИГИРИН

1

Йшов третій тиждень облоги Чигирина. Російсько-українське військо, переправившись біля Бужина на правий берег Дніпра, в рішучому бою відкинуло турків і татар за Тясмин, захопило Калиновий міст і встановило зв'язок з обложеними. Однак, незважаючи на те, що турки втратили двадцять вісім гармат, вози з порохом, табуни скоту і коней, незважаючи на те, що у витолочених бур'янах лишилися лежати сотні воїнів падишаха, великий візир Мустафа мав ще достатньо сил, щоб не впасти у відчай і не повторити торішньої помилки Ібрагіма-паші — без генеральної битви знятися з позицій і тікати.

Коли війська зупинилися на укріпленому правому березі Тясмину, а уруси, як доносили вивідачі, не проявили наміру форсувати річку і з ходу нападати на турецькі позиції, Кара Мустафа наказав усім пашам зібратися на військову раду.

Велике розкішне шатро візира ледве вмістило всіх найвищих військових вождів.

Кара Мустафа сидів похмурий, насуплений, чорний, мов головешка. Паші мовчки перезиралися, чекаючи прочухана за поразку. Тільки гоноровитий і хитрий хан Мюрад-Гірей тримався незалежно, даючи всім відчути, що за його спиною — п'ятдесят тисяч вершників.

Але візир заговорив у незвичному для себе тоні — тихо, без роздратування.

— Доблесні воїни падишаха, аллах покарав нас за те, що ми принесли сюди, в хижі степи сарматські, мало ненависті в своїх серцях до невірних, мало мужності і гарячого бажання прославити велику державу османів, сонцеликого хондкара і себе… Ось уже наступає четвертий тиждень облоги, а ми не можемо взяти цього проклятого міста! А вчора і сьогодні змушені були показати хребет воїнам гетьмана Самойловича і Ромодана-паші… Ганьба нам!.. І я хочу запитати вас, прославлені полководці, — і тебе, Ахмет, паша єгипетський, і тебе, Суваш, паша константинопольський, і тебе, Кур-паша, і тебе, Чурум-паша, і всіх вас, воїнів, у доблесті яких я ніколи не сумнівався, — чому ми, маючи вдвічі більше війська, ніж в урусів, змушені сьогодні ганебно тікати з поля бою? Ну?

Запала тяжка мовчанка.

Кара Мустафа застиг, мов чорна статуя.

Першим підвівся Ахмет-паша. Шовковим шарфиком витер з лоба піт. Заговорив неголосно.

— Великий візире і все доблесне воїнство, по довгих роздумах я дійшов висновку, що з якихось невідомих мені причин аллах відступився від нас і вже не наділяє своїх захисників милістю своєю… Нічим іншим я не можу пояснити втрату нами вчора і сьогодні багатьох воїнів наших ісламських і гармат… Моє військо зменшилося на третину. А до урусів прибули з півночі свіжі сили… Я не бачу можливості продовжувати далі цю затяжну і небезпечну для слави нашої війну. Я ніколи не був боягузом, але зараз у моє серце закрадається страх. Аллах відступився від нас, і невірні можуть взяти верх над нами… Тому я за негайний почесний відступ, бо інакше і переможне наше військо ісламське загине, і гармати всі втратимо. Честь держави до самого воскресіння мертвих буде загублено, а ми за це будемо прокляті на віки вічні!

Ахмет-паша уклонився і сів.

Усі мовчали, похмурі, пригнічені. Кожен розумів, що коли майже за місяць не пощастило двохсоттисячному війську здобути Чигирин, на валах якого до вчорашнього дня зоставалося не більше семи-восьми тисяч украй змучених, виснажених стрільців та козаків, то тепер, після того, як уруси стали по лівому березі Тясмину і мають вільний вхід у місто, тільки чудо може допомогти туркам і татарам добитися тут перемоги.

Нарешті, мовчанку порушив Кур-паша. З великим зусиллям підняв важке огрядне тіло, відсапнув, ніби здерся на високу гору.

— Великий візире, сили війська вичерпалися. Ні підкопи, ні міни, ні апроші, ні безперервний обстріл з гармат, ні бої на самих стінах — ніщо не допомогло синам Магомета взяти обложене місто. Ми відчуваємо нестачу в усьому: мало хліба, обмаль пороху, лише на один-два штурми — бомб та ядер. Зате багато вбитих, хворих і поранених!

— Чого ж хоче Кур-паша? — спитав візир.

— Почесного відступу.

— Такого, як минулого року? Тоді ми почесне відступили…

Хан Мюрад-Гірей гарячкове схопився з місця. Злісно блиснув на Кур-пашу розкосими чорними очима.

— Великий візире, славні і мужні воїни Магомета, достойність віри і держави нашої, а також честь уряду падишаха вимагають від нас одного — перемоги!.. Я пам'ятаю, як торік, майже в цей саме час і на цьому ж місці, мій попередник хан Селім-Гірей на нараді в Ібрагіма-паші казав те ж саме, що зараз кажуть Ахмет-паша і Кур-паша. Хто забув, я нагадаю. Ось його слова: «Військо ісламське, що перебуває в таборі і в окопах, не може вистояти зараз проти невірних. Якщо облога міста затягнеться ще на днів два, то і переможне воїнство, і снаряди, і гармати наші — все загине, і ми, очевидно, осоромимося. Найрозсудливіше і найкраще буде, якщо ми виведемо з окопів військо, витягнемо гармати та й підемо собі прямо по рятівному шляху відступу…» Хіба не те ж сьогодні кажуть славні паші? Але я вас запитую: де зараз хан Селім-Гірей і візир Ібрагім-паша?

Всі мовчали, понуривши голови, опустивши очі в землю. Хан нагадав їм про важку і незавидну долю торішніх полководців.

А хан говорив далі, все більше розпалюючись:

— Вони в ганьбі і неславі, як раби, кинуті на безлюдний острів… Позбавлені багатства, чинів і заслуг, конають у голоді і загальному презирстві… Невже і вам, паші, хочеться такої ж долі?.. Ні, я не хочу! Мої воїни готові і завтра, і післязавтра, і скільки потрібно буде нести тяготи війни і добитися славної перемоги!.. Хай поможе нам аллах!

Слова хана справили велике враження на всіх. Тепер уже ніхто не наважувався подати голос за почесний відступ. Усі мовчали.

Кара Мустафа сухими довгими пальцями, на яких кров'янилися в перснях рубіни, стукнув по блискучому ефесу шаблі.

— Я уважно вислухав усіх.