Читати книгу - "Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР."

Можна запросити до праці ще Шинкаря, Григорієва, Вірка, а тут ще і [Василь] Тютюнник з Волохом — невеличка, але тепла кумпанія.

Нагадую Вам і запитаю Вас, хто з Вас хотів уявити дійсне становище України, хто з Вас задумувався над тим, яка доля чекає Україну? Ніхто! Ви всьому світові оголосили війну. Ви чепурилися перед Антантою — і погрожували їй війною. Ви абсолютно не хотіли з Антантою рахуватися, а на що Ви спиралися, на яку силу? На "товаришів", на Волоха, на фендриків, на геніальних українських Гінденбургів і Людендорфів (Осецький, Тютюнник і К°)?

Як Ви подивилися на мене, як я одверто требував згоди з Антантою й негайної допомоги французькими військами. Я ніякої відповіді на свій доклад Петлюрі і Директорії не одержав. Ви думали тільки над всякими сортами соціалізації, Ви думали і думаєте над тим, як найкраще і найдовше зруйнувати Україну.

Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим московським товаришам-більшовикам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-більшовиків, і не бачите того, що через більшовизм ведете Україну до "єдиної Росії".

Ви вважаєте мене зрадником і за те, що я стояв за негайну згоду з Антантою, настоював просити у французів допомоги — все одно без цього не обійтися, але чим скоріше, тим буде краще. Але Ви всі не маєте громадянської відваги про це відверто сказати, Ви боїтеся проводити тверду владу, порядок, право і через те збудувати сильну Українську Державу. Всього цього Ви боїтеся, бо тоді треба працювати, бо це, бачите, не демократично, а то, що Україна від тої занадто великої демократичности буде покрита пожаром, анархією і може зовсім згоріти, — Вам байдуже…

А коли наступить уже зовсім тяжкий час, будете тікати за кордон. Нарешті, можу тільки подякувати Вам за ту "нагороду", котру я получив від Вас за 16 місяців активної праці. І требую від Вас реабілітації свойого чесного імени, требую повернення грошей, речей і зброї, забраних у дружини моєї і у мене.

Отаман Петро Болбочан.

10 лютого 1919 р., м. Станиславів, отель "Уніон".

З архіву полковника Петра Содоля-Зілинського. Текст листа переписав сотник Степан Цап із брошури Осипа Назарука "Про Книгу Голубину", опублікованої у Львові. Лист оприлюднила також газета "Батьківщина" (Торонто) — Ч. 20. - 1970. - 28 листопада.

№ 3

Лист полковників Запорозької групи військ Дієвої Армії УНР до державного інспектора М. Гавришка від 7 червня 1919 р.

Державному Інспектору Запорожської групи

Зібрання полковників Запорожської групи

Військ Української Народньої Республіки

Ми, полковники полків Запоріжської Групи, рахуючись с сучасним військовим становіщем, настрієм козаків і настрієм селян тих сел, які ми проходили при наступі, сьогодні, зібравшись усі вкупі і згоді, порішили: Задля підняття нашої військової бойової мощі нашій групі необхідна об'єднаність всіх наших подій у персоні одної відомої, військово-освіченої людини, яка б безпосередньо, без політики, направляла наші частини у бій з смертельним ворогом України "Комуніей" і иншими ворогами Самостійної України.

Ми, військові люде, політичних справ у сучасний тяжкий мент України не визнаєм, а рахуючись з тим, що перш за усього треба звільнить Україну від грабіжників, а потім рішати свої домашні справи, від Уряду Української Народньої Республіки рішуче вимагаєм, аби на нашу групу був негайно призначений от. Болбочан — людина чисто військова.

Це наше вимагання ми будемо підтримувати усіма мающимися в наших руках засобами.

Підписали: Отаман Л., помішник отамана, полковник N і шість полковників полків1.

З оригіналом згідно:

Підпис.

Печатка: державний інспектор Запорожської групи М. Гавришко.

7Л/І.1919 року.

11 липня 1921 р. часопис "Українське слово" (Берлін) вперше опублікував це звернення. У примітці зазначалось: "Це звернення підписали: Отаман 2-ї (7-і) [Юрій] Осмоловськии, т. в. о. помічника отамана 2-ї Запорізької дивізії полковник [Павло] Зельницький, полковник 1-го Окремого Кінно-Республіканського полку [Петро] Дяченко, полковник 1-го пішого Республіканського полку [Віктор] Мальцев, полковник 2-го_пішого Мазепинського полку [Іван] Дубовий, полковник 3-го пішого Наливайківського полку [Микола] Пирогів, полковник 2-го пішого Богунівського полку [Дем'ян] Цирулик".

Сідак В., Осташко Т., Вронська Т. Полковник Петро Болбочан. Трагедія українського державника. — Київ: Темпора, 2004; та вказаний там документ: ЦДАВО України. — Ф. 2279. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 17. Копія.

№ 4

Лист командирів полків Запорозької групи до уряду УНР від 15 червня 1919 р.

Лист полковників Запорізької групи військ Дієвої армії УНР до Уряду УНР

Від 15 червня 1919 р. Д[ієва] армія

Ми, Запорожці, по старому історичному звичаю обібрали (обрали. -Ред.) нашим командуючим нашого старого запорожця отамана Болбочана, якого від нас в м. Кременчузі вирвано було без жадного пояснення причин.

Коли в Кременчузі заарештовали отамана Болбочана, ми спокійно чекали правдивого суду, якого і досі не було, й отаман Болбочан замість повернення його до запорожців, де він так багато працював над збудованням військової дисципліни і боєвої міцности, якої ви маєте змогу бути свідком, зараз одержав призначення в Італію. Коли ми висловили свої бажання і тверду волю про повернення атамана Болбочана до запорожських військ, над нашими старими традиціями запорожців надглумилися: юрба п'яних розбишак ввірвалась в будинок розположення запорожців і захватала нашого старого запорожця.

Певне розуміння загальних державних справ утримало нас від кровопролиття.

З біллю на серцю та ненавистю до тих кол, що руйнували Україну і досі продовжують цю руйнацію, ми виступаємо вперед, щоби бити нашого порога грабіжника, давши Вам повну змогу опам'ятатися.

Ми доказали, що дисципліноване військо проти уряду не йшло і не піде. Ми доказали, що із-за персональних справ пролиття крові не бажаємо. Болбочана обвинувачують ніби-то у виступах проти уряду; ні з його, ні з нашого боку цього не було, та й немає жадної для цього рації, тому що ми твердо упевнені, що сам уряд довго так працювати не зможе, а тому зазначаємо, що життя отамана Болбочана рахуємо під персональною відповідальністю членів уряду У.Н.Р. Тому ми заявляємо, що наше запоріжське вінсько стоїть за збудовання міцної держави, яка б захистила людність її від зовнішніх оточуючих ворогів. В цей час політика якої-небудь окремої партії чи особи, як правої, так лівої, бути не може. Вся людність України мусить приняти діяльну участь у великій будівничій праці, а тому отамана Болбочана ніхто не має права одірвати від нас, бо він