Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура 📚 - Українською

Читати книгу - "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура" автора Марк Твен. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 97
Перейти на сторінку:
неохайністю. Я знав, що недавно він виїхав до Африки, прийнявши запрошення на почесну посаду в Сахарі, куди самітників ваблять леви, кусюча мошва та інші злигодні. Мені заманулося заглянути в печеру й пересвідчитися, чи справді в ній такий нестерпний дух.

На свій подив, я побачив, що в печері підметено й чисто. Мене чекала тут ще одна несподіванка: в пітьмі печери задзвенів дзвоник і почулися слова:

— Алло, центральна! Це Камелот? Радій же всім серцем своїм і знай, коли досі не знав, що існують дива дивні, які прибирають неймовірного вигляду, з’являючись там, де ми їх не чекаємо. Бо в цю мить переді мною стоїть у плоті його могутність Хазяїн, і зараз ти на власні вуха почуєш його голос!

Яка разюча зміна декорацій! Яке нагромадження неймовірних несумісностей! Яке фантастичне поєднання непримиренних суперечностей: у житлі фальшивого чудодія оселилося чудо справжнє, барліг середньовічного самітника обернувся на телефонну станцію!

Телефоніст виступив з темряви, і я впізнав у ньому одного із своїх молодих помічників.

— Відколи тут працює телефонна станція, Ульфіусе? — спитав я.

— З минулої півночі, прекрасний сер Хазяїне. Ми побачили багато вогнів у долині й вирішили установити тут станцію, бо стільки вогнів може мати лише велике місто.

— Цілком слушно. Хоч це й не місто в звичайному розумінні слова, телефон тут буде цілком доречний. Ти знаєш, куди потрапив?

— Ще не встиг довідатися. Товариші потягли кабель далі, а я залишився при апараті й приліг перепочити. Вирішив: тільки-но прокинусь, з’ясую назву міста і повідомлю в Камелот.

— Це — Свята Долина.

Хлопець хоч би бровою моргнув — усупереч моїм сподіванням, назва не справила на нього аніякісінького враження. Він тільки сказав:

— Так я й доповім.

— Чоловіче, довкола тільки й розмов, що про недавні чудеса, які сталися в цій долині! Невже ти не чув про них?

— Ми ж пересуваємося вночі й уникаємо розмов із сторонніми. А про новини довідуємося лише по телефону з Камелота.

— Але ж у Камелоті все відомо. Хіба вам не розповідали про велике чудо відновлення святого джерела?

— Певна річ, розповідали. Тільки ця долина називається зовсім не так, як та. їхні назви настільки від…

— Як же тобі назвали ту долину?

— Клятою Долиною.

— Тепер усе ясно. Чортів телефон! Завжди примудриться спотворити слово так, щоб воно обернулось на свою протилежність. Ну, та дарма, тепер ти знаєш правильну назву. Виклич Камелот.

Він викликав Камелот, і мене з’єднали з Кларенсом. Як приємно було знову почути голос мого хлопчика! Я наче повернувся додому. Ми обмінялися сердечними вітаннями, я коротко розповів йому про свою недавню хворобу й спитав:

— Що нового?

— Король і королева, в супроводі багатьох придворних, зараз вирушають до вашої долини, щоб віддати побожну шану джерелу, яке ти оживив, очиститися від гріха й оглянути те місце, звідки сатанинський дух вивергав аж до хмар справжнє пекельне полум’я. Якщо ти уважно мене слухав, то міг почути, як я, розповідаючи, сміявся в кулак, — адже я сам вибирав те полум’я на нашому складі й посилав його за твоїм наказом.

— Чи знає король дорогу сюди?

— Король? Ні до Святої Долини, ні куди-інде в своїх володіннях король дороги не знає. Та наші хлопці, що допомагали тобі творити чудо, поїдуть з ним за провідників, показуючи, де зупинятися на денний спочинок, а де — на ночівлю.

— Коли ж вони будуть тут?

— Післязавтра надвечір.

— Більше ніяких новин?

— Король почав створювати постійне військо, як ти йому нарадив. Один полк уже набрано, й усіх офіцерів призначено.

— Шкода! Офіцерів я хотів призначити сам. У королівстві є лише одна група людей, здатних командувати регулярною армією.

— Так. Але ти, мабуть, ще більше здивуєшся, почувши, що в полку немає жодного випускника твоєї Військової академії.

— Невже?! Ти не жартуєш?

— Я кажу правду.

— Ну, знаєш, ти мене просто ошелешив. Кого ж призначено? І як добиралися кандидатури? Шляхом конкурсного іспиту?

— Про це я нічого не знаю. Мені відомо лише, що всі офіцери знатного роду і — як ти кажеш? — недотепи.

— Тут щось не те, Кларенсе.

— Не хвилюйся: два кандидати в лейтенанти вирушають у почті короля, обидва молоді аристократи, і якщо ти дочекаєшся їх, то сам почуєш їхні відповіді

— Добре, що ти сказав. Тепер принаймні одного із

своїх курсантів я будь-що введу до командного складу. Негайно пошли, до академії гінця; нехай, коли треба, навіть, зажене кількох коней, але він має дістатися туди сьогодні ж до вечора й переказати…

— В цьому нема потреби. З академією встановлено телефонний зв’язок. Зараз я з’єднаю тебе.

Як приємно було почути таке! З телефонною трубкою в руці” маючи змогу негайно зв’язатися з найвіддаленішими районами, ж знову міг нарешті дихати на повні груди. В ту мить я зрозумів, якою жалюгідною: й нудною, якою страхітливо безбарвною була для мене ця країна всі ці роки, як я задихався в ній і вже не уявляв собі іншого життя. Я віддав наказ начальникові академії особисто. Заразом я попросив його надіслати мені трохи паперу, самописку й кілька коробочок безпечних сірників. Мені набридло обходитися без цих вигод. Користуватися ними я тепер зможу, бо не збираюся більше носити лицарського обладунку і знову матиму кишені.

Повернувшись до монастиря, я застав там цікаву сцену. Абат і ченці зібрались у великому залі н з дитячим захватом та довірливістю спостерігали фокуси новоприбулого чарівника. Вдягнений, вій був у щось, химерне, таке ж строкате й недоладне, як убрання індіанських знахарів. Він крутився, бурмотів, вимахував руками й креслив таємничі знаки в повітрі й на підлозі — одне слово, робив те саме, що й усі фокусники. Він був відомий маг і чародій з Азії, — так він сам заявив, і цього цілком вистачило. Такі твердження цінувалися на вагу золота й мали широкий попит.

Як легко й дешево цей пройдисвіт зажив слави великого чародія! Його фахом було розповідати, що в дану мить робить будь-який житель земної кулі, а також, що він робив у минулому й робитиме в майбутньому. Він спитав, чи хоче хто-небудь довідатися, що зараз робить імператор Сходу. В присутніх заблищали очі, вони захоплено потирали руки, — і то була найкрасномовніша відповідь. Ще б пак! Благочестивій братії страх кортіло довідатися, що робить зараз цей монарх. Шахрай щось пробурмотів, а тоді поважно оголосив:

— Великий і могутній імператор Сходу зараз кладе гроші на долоню святого жебрущого ченця — одну… дві… три монети, і всі срібні!

В натовпі почулися захоплені вигуки:

— Дивовижно!

— Неймовірно!

— Скільки ж довелося працювати, скільки довелося вчитися, щоб досягти

1 ... 48 49 50 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янкі з Коннектікуту при дворі короля Артура"