Читати книгу - "Гайді. Гайді. Пригоди тривають"

Проте сьогодні кози перестали його слухати, такого ще ніколи не було: вони не хотіли йти з ним у долину, а скакали навколо Гайді, яка, поклавши одну руку на голову Білки, а другу — Бурки, вела їх до кошари. Дівчинка мусила зайти разом із Білкою та Буркою в кошару та заховатися за зачиненими дверима, бо інакше кози не пішли б додому. Коли Гайді повернулася в хатину, то побачила, що в неї тепер уже є ліжечко: пишне та пахнюче, бо сіно заготовлене недавно. Дідусь старанно застелив його чистенькими лляними покривалами. Гайді лягла і так солодко та міцно заснула, як цілий рік уже не спала. Вночі старий добрих десять разів зривався з постелі та тихенько піднімався по драбинці, прислуховуючись, чи все з малою добре. Вкотре перевіряв, чи щільно затулене сіном слухове вікно в фаціяті: місячне проміння не мало світити на сплячу дівчинку.[13] Проте вона міцно спала й зовсім не поривалася кудись вставати: невпинне бажання повернутися додому — втілилося. Мала побачила скелі та гори в місячному сяйві, почула, як гудуть на вітрі ялини за колибою. Гайді повернулася додому!

Дівчинка чекала на дідуся під ялинами, що колихалися на вітрі. Вуй із полонини вирішив піти разом із нею: вона — до бабусі, а він забере в Дьорфлі її валізу. Мала ніяк не могла дочекатися знову побачити бабусю та дізнатися, чи засмакували їй пампушки з Франкфурта. Чекати не було нудно: вона ніяк не могла наслухатися посвистування вітру в верхівках ялин та вдосталь насолодитися запахом та видом зелених лугів зі золотистими квітами.

Та ось із колиби вийшов дідусь, огледівся довкола і промовив задоволено:

— Ну що ж, можемо рушати.

Був суботній полудень, а по суботах Вуй із полонини за звичкою наводив чистоту в хижці, кошарі та на подвір’ю. Сьогодні він заходився прибирати від самісінького ранку, а після обіду запланував прогулятися з Гайді. Отож стояв на подвір’ї і задоволено розглядав результати своєї роботи. Біля хатини Петруся-козопаса їхні дороги розійшлися: Гайді застрибнула через поріг у хижку, а дідусь пішов стежиною у село.

Бабуся, щойно почувши кроки малої, ніжно вигукнула:

— Дитинко, то ти прийшла? Ти знову прийшла?

Старенька вхопила руку дівчинки і тримала міцно-міцно, бо боялася, що малу можуть в неї знову забрати. Вона розповіла, що пампушки їй дуже засмакували. Вони чудодійно надали їй сили, і вона відчуває себе сьогодні набагато міцнішою, аніж раніше. Тут в розмову втрутилася Петрусева мама. Вона сказала, що бабуся боїться занадто швидко з’їсти усі пампушки. Тож за вчора і за сьогодні з’їла тільки одну булочку. Так вона ще довго залишатиметься при силі, якщо вісім днів їстиме лише по булочці. Гайді вислухала Бриґітту, на хвильку задумалася та знайшла вихід.

— Бабусю, знаєш, що я зроблю? — задоволено та поспішно заговорила вона. — Я напишу Кларі листа. І вона надішле мені стільки ж пампушок, а може, й більше. Коли в мене забрали їх цілу купу, Клара пообіцяла дати мені стільки ж. Вона обов’язково вишле пампушки.

— Йой, Боже, — сказала Бриґітта, — це ти дуже гарно придумала. Але подумай, доки пампушки дійдуть до нас, то геть зачерствіють. Ох, якби-то зайву копійку мати. Он пекар в селі такі самі пече, але я ледве годна[14] за чорний хліб заплатити. Які там пампушки!..

Обличчя дівчинки осяяла радість:

— Бабусю, в мене ціла купа грошей! — тріумфально гукнула мала й задоволено підскочила, — тепер я знаю, що з тими грошима робити. Кожного дня в тебе буде свіжа булочка, а в неділю — дві. А приносити їх може Петрусь.

— Дитино, не турбуйся, — заперечила бабуся, — не роби такого. Хто таке видів?! Тобі не для того дали гроші. Маєш їх віддати дідусеві. Він тобі скаже, шо з ними робити.

Але Гайді так захопилася своєю ідеєю, що нікого не чула. Вона скакала по хижці і вигукувала раз за разом:

— Тепер бабуся їстиме кожного дня свіжі пампушки й скоро стане зовсім здорова! О-о-о, бабусю! — спала їй нова думка, — як станеш зовсім здоровою — в тебе розвидніє в очах. Раніше ти нічого не виділа, бо слабувала.

Старенька сиділа мовчки. Їй не хотілося псувати дитині веселого настрою. Гайді раптом зауважила бабусин старий пісенник, їй спала ще одна думка:

— Бабусю, я тепер можу читати. Почитати тобі пісню з твоєї книжки?

— Певне, шо так, — радісно здивувалася та. — Дитинцю, ти можеш читати? Ти навчилася?

Гайді видряпалася на стілець і, здійнявши хмару пилюки, взяла книжку. Пісенника довго ніхто не брав до рук, от він і припав пилюкою. Дівчинка старанно витерла його, всілася на ослоні коло бабусі і запитала, яку пісню та хотіла б послухати.

— Яку, дитинцю, хочеш, яку хочеш! — старенька трішечки відсунула від себе прядку та стала напружено чекати.

Дівчинка перегорнула декілька сторінок і почала читати то тут то там по строфі:

— Зараз сонечко вигляне, і я тобі щось прочитаю, бабуню.

Читаючи, вона ставала дедалі стараннішою та зацікавленішою: