Читати книгу - "Сповідь суперниці"

— Розумниця, дівчинко. Дай-но сюди ель.

Він пив, поглядаючи на мене з-за краю кухля, а відриваючись, навіть посміхнувся.

— Тепер пригадую! Ти та чудова солодка дівчинка, що принесла мені вчора стільки задоволення. Як тебе звуть?

— Мілорд, моє ім’я Гіта.

— Гіта? У тебе старе саксонське ім’я, голубко. Хоча ти й говориш нормандською.

Він устав і, як був, голий, пройшов до балії, сів у неї.

— Вода вихолола, — якось по-дурному сказала я. Сказала нашою мовою.

— Так, трохи. О, то ти й саксонську знаєш?

Він сперся ліктем і спиною об край балії, приплющив очі.

— Ну, хто це здогадався прислати тебе до мене?

— Ніхто, мілорде. Я сама прийшла. Я Гіта з обителі Святої Хільди.

Мене навіть трішки нудило з ляку. Що означають ці запитання? Ми ж уже все з ним обговорили.

Він обернувся до мене.

— Із монастиря? Що ж, як на черницю, в тебе надто дивні звички. Прийшла сама, кажеш? Кгм…

Я навіть підскочила.

— Я не черниця, сере! Я Гіта Вейк, внучка Херварда Вейка. І вчора ви присяглися одружитися зі мною!

Він тільки дивився на мене. Нарешті зітхнув. Спохмурнів.

— Гіта Вейк. Саксонка. З найславетнішого в Денло роду. Три тисячі трісок Святого Хреста! Внучка самого Херварда. Тоді поясніть, що примушує вас поводитися так, ніби ви розпусна дівка? Так легковажно розкидатися своєю честю? Пообіцяв одружитися? Та я п’яний був учора, як свиня Давида. Я б міг пообіцяти Місяць із неба й корону Англії на додачу.

І тоді я підхопилася. Я кричала, що він не був п’яний, коли приніс мене вчора сюди. Що я прийшла до нього по допомогу, що до мене чіплялися його п’яні гості, а він підхопив мене на руки й приніс у цей покій. І коли я сказала, що потребую захисту від свого опікуна абата Ансельма, то він обіцяв одружитися зі мною. Сказав, що весілля відбудеться просто зараз. І ми навіть випили за це. Я наважилася належати йому, тільки коли він сказав, що…

Я раптом затнулася. Адже, по суті, він нічого не обіцяв мені. Я ж… Я почула тільки те, що хотіла. Я сама хотіла його.

Якоїсь миті я зрозуміла, що плачу. Кімната розпливалася в пелені сліз. Вогонь у каміні, балія і чоловік, що дивився зараз на мене. Чоловік, якому я віддалася цієї ночі, з яким втратила свою невинність, але який навіть не запам’ятав мого імені. А я сподівалася, що він за старою традицією вранці подарує мені весільні браслети.

Я затулила руками обличчя й розридалася. Де ж усі мої наміри залишатися непохитною та серйозною? Щоб обговорити з ним усе… Я перевела подих. Хоча чому б і не обговорити? Адже як партія для шлюбу я ще можу влаштувати його.

Коли я глянула на нього, він уже стояв поряд у облямованому хутром халаті з чорної м’якої тканини та простягав мені кухоль із елем. Погляд у нього був лагідний.

— Ось, випийте і трохи заспокойтеся.

— Я спокійна, сере. І я хочу поговорити з вами.

Я почала все по порядку, з самого початку. З того, як після ранньої смерті батьків, мене ще дитиною віддали в монастир, а преподобний Ансельм почав господарювати на моїх землях, поки не розорив їх цілком. Розказувала, як мої селяни не раз зверталися до мене по допомогу, як прислали гінця востаннє, і як я вночі поїхала в Тауер Вейк. І там стала свідком сутички між своїми людьми та найманцями Уло, людини Ансельма. А зараз Ансельм готує каральну експедицію у фенленд.

Едгар уважно слухав мене, деколи сьорбаючи ель з так і не взятого мною кухля. На мене він не дивився, інколи похмурнів.

— Преподобний абат Святого Едмунда дуже багато на себе бере. Як і ви, міледі. Ви його неповнолітня вихованка, ви в його руках, і лише опікунська рада, тільки король може призначити для вас нового покровителя.

— Але якщо я стану… вашою дружиною? — я майже видихнула це, відчула, як вогнем запалало моє обличчя.

Він скоса глянув на мене, але нічого не сказав. І тоді я вирішила продовжувати. Хотіла говорити спокійно, як і вирішила спочатку, тверезо зважуючи кожне слово. Знову повторила те, що намагалася втовкмачити йому й учора: мої землі, що межують із його володіннями, мої доходи, моє ім’я, зрештою. Моє добре ім’я, якщо він не відмовиться від мене після того, що трапилося, і мою честь не буде втоптано в багнюку.

Едгар стрімко встав, наблизився до дверей і, обережно прочинивши їх, визирнув у залу.

— Поки всі сплять, я звелю Ріган тихо випровадити вас. Так ніхто не дізнається… не дізнається, що було між нами. Я ж мовчатиму, й ваша репутація залишиться незаплямованою.

У мене раптом з’явилося відчуття, що я померла, — всередині все стало чорним і порожнім. Я насилу розтулила губи:

— Ви проганяєте мене?

Він дивився на мене, й обличчя його було сумним.

— Так буде краще.

Я не зводила з нього очей, завмерла. Він наблизився і… Мені здалося, що зараз він обійме мене. О, якби тільки обійняв!

Але він відвів погляд.

— Побий мене грім! Усе це… Все, що трапилося… Ви ж дуже вродлива дівчина, леді Гіто. Ви красиві й викликаєте бажання. Але буде ліпше, якщо ви підете. Я не хочу чинити з вами підло. І не може бути й мови, щоб я оголосив вас своєю нареченою. Я вже заручений.

Заручений? Я здивовано подивилася на нього й нарешті все зрозуміла. Тож моя жертва була марною. І миттю сором, гнів і гірка образа заполонили мене. Я ледве знайшла сили сказати:

— Я нічого не знала про це.

— Про це мало хто знає. І дарма… Як виявилося.