Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Наша економіка розвивається так, що сприяє добробуту кваліфікованих працівників. Наприклад, поворот обличчям до комп’ютерів практично в кожній галузі сприяє працівникам, які або мають комп’ютерні вміння, або достатньо розумні, щоб здобути їх на роботі. Технологія робить розумних працівників продуктивнішими, відсовуючи на узбіччя працівників низької кваліфікації. Банкомати замінили банківських касирів, колонки самообслуговування замінили заправників на автозаправках, автоматичні складальні лінії замінили робітників від виконання бездумної рутинної роботи. Дійсно, складальний конвеєр у General Motors є зразком головної тенденції в американській економіці. Комп’ютери й складні роботи нині складають основні компоненти автомобіля, що створює робочі місця з високою зарплатнею для людей, які пишуть комп’ютерні програми й розробляють роботів, хоча й зменшує при цьому попит на працівників без спеціальних умінь, окрім бажання чесно виконувати щоденну роботу.

У той же час міжнародна торгівля заганяє некваліфікованих робітників у ще більшу конкуренцію з іншими некваліфікованими робітниками по всьому світу. У довготривалій перспективі міжнародна торгівля є потужним двигуном руху до добробуту, а в короткій вона породжує жертви. Торгівля, як і технологія, покращує життя висококваліфікованих працівників, оскільки створює нові ринки для нашого високотехнологічного експорту. Boeing продає літаки в Індію, Microsoft продає програмне забезпечення в Європу, McKinsey & Company продає консультативні послуги в Латинську Америку. Знову ж це хороші новини для людей, які знають, як спроектувати економічний реактивний двигун чи пояснити загальний менеджмент якості іспанською мовою. З іншого боку, це посилює конкуренцію наших низькотехнологічних робітників із дешевими робітниками у В’єтнамі. Nike може платити робітникам один долар у день за пошиття черевиків на в’єтнамському потогінному підприємстві. Ви не можете таким способом виробляти літаки Boeing. Глобалізація створює більше можливостей для кваліфікованих працівників (книга «Naked Economics» видана одинадцятьма мовами![139]) і високу конкуренцію для некваліфікованих.

Усе ще точаться суперечки про те, якою мірою різні причини відповідальні за такий зсув розриву в доходах. Профспілки стали менш впливовими, залишаючи промисловим робітникам усе менше місця за столом переговорів. У той же час працівники з високими зарплатами проводять більше часу на роботі, ніж низькооплачувані, що посилює загальний розрив у доходах[140]. Усе більше галузей пов’язують зарплатню з показниками роботи, що збільшує різницю в доходах між більш і менш продуктивними працівниками. У будь-якому разі зростання нерівності в доходах цілком реальне. Чи потрібно непокоїтися з цього приводу? Економісти традиційно стверджують, що не потрібно з двох основних причин. По-перше, нерівність у доходах є важливим сигналом для економіки. Зростання розриву в доходах між випускниками школи й університету, наприклад, мотивуватиме багатьох учнів отримати університетську освіту. Подібним чином очевидне процвітання підприємців створює стимули ризикувати в запровадженні інновацій, багато з яких спричинюють величезні здобутки для суспільства. Економічна наука вивчає стимули, і перспектива стати багатшим — сильний стимул.

По-друге, численні економісти стверджують, що не треба хвилюватися через розрив між багатими й бідними, оскільки в кожного з нас життя поліпшується. Іншими словами, нам треба турбуватися про те, наскільки великий шматок пирога отримують бідні, а не наскільки він малий порівняно зі шматком Білла Ґейтса. У своєму зверненні до Американської асоціації економістів її Президент Роберт Фоґель, Нобелівський лауреат у галузі економічної історії, зазначив, що наші найбідніші громадяни мають блага, невідомі навіть монархам сто років тому. (Наприклад, понад 90 % жителів комунальних будинків мають кольорові телевізори.) Заздрість може бути одним із семи смертних гріхів, однак це не те, на що економісти традиційно звертають увагу. Моя вигода повинна залежати від того, наскільки мені подобається моє авто, а не від того, чи їздить мій сусіда на Jaguar.

Звичайно, здоровий глузд підказує інше. Г. Л. Менкен якось зазначив, що успішний чоловік — той, що заробляє на 100 доларів у рік більше, ніж чоловік сестри його дружини. Деякі економісти згодом почали вважати, що тут щось є[141]. Девід Ноймарк і Ендрю Постлвейт подивилися на великий набір американських сестер, намагаючись зрозуміти, чому одні люди прагнуть працювати поза домом, а інші ні. Коли ці дослідники перевірили всі звичайні пояснення — безробіття на місцевому ринку робочої сили, освіта жінки, досвід роботи тощо, то виявили потужне підтвердження іронічного спостереження Г. Л. Менкена: жінка, на їхню думку, зі значно більшою ймовірністю шукатиме оплачувану роботу, якщо чоловік її сестри заробляє більше, ніж її власний чоловік.

Економіст із Університету Корнелл Роберт Франк, автор книги «Luxury Fever»[142], переконливо показав, що відносне багатство — розміри мого пирога порівняно з пирогом мого сусіда — є важливим визначником нашої вигоди. Він запропонував респондентам обрати один із двох світів: (А) ви отримуєте 110 тисяч доларів, а всі решта отримують 200 тисяч; або (Б) ви отримуєте 100 тисяч, а всі інші 85 тисяч. Як він пояснював, «Цифри доходу відображають реальну купівельну спроможність. Ваш дохід у світі А дасть вам змогу купити будинок на 10 % більший, ніж ви можете собі дозволити у світі Б, на 10 % більше обідів у ресторанах і т. ін. Обираючи світ Б, ви нехтуєте невеликим розміром абсолютного доходу в обмін на значне збільшення відносного доходу». Ви будете багатшим у світі А; будете менш багатим у світі Б, однак багатшим, ніж будь-хто інший. Який сценарій принесе вам більше щастя? Містер Франк виявив, що більшість американців обере сценарій Б. Іншими словами, відносний дохід справді має значення. Заздрість може бути частиною пояснення. Правда також, зазначає містер Франк, що у складних соціальних умовах ми шукаємо способів оцінити нашу успішність. Відносний добробут — один із них.

Є й інша, прагматичніша, причина непокоїтися через нерівність доходів. Чи може розрив між багатими й бідними — залишивши етику осторонь — стати настільки великим, що стримуватиме економічне зростання? Чи є точка, коли нерівність доходів перестане мотивувати нас до наполегливої праці і зменшить продуктивність? Це може статися з будь-яких причин. Бідні можуть позбутися благ настільки, що знищать політичні й економічні інститути, такі як права власності чи верховенство права. Спотворений розподіл доходів може заохотити багатіїв витрачати ресурси на все фривольніші предмети розкоші (наприклад, тістечка на день народження собаки), тоді як інші види інвестування, як-от людський капітал для бідних, приноситиме більшу віддачу. Або боротьба класів може призвести до заходів