Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Тема людського капіталу ставить деякі заключні питання. Чи завжди з нами будуть бідні, як застерігав колись Ісус? Чи робить наша вільна ринкова система бідність невідворотною? Чи повинні бути невдахи, якщо є визначні економічні переможці? Ні, ні і ні. Економічний розвиток — це не гра з нульовою сумою. Світу не потрібні бідні країни, щоб мати багаті країни, і не повинні бути бідні люди, щоб інші були багатими. Сім’ї, що живуть у комунальних будинках на півдні Чикаго, не бідні тому, що Білл Ґейтс живе у великому будинку. Вони бідні ПОПРИ той факт, що Білл Ґейтс живе у великому будинку. Через складну низку причин американські бідні не отримали вигоди від зростання продуктивності, стимульованого Microsoft Windows. Білл Ґейтс не забрав у них їхнього пирога, він не став на їхньому шляху до успіху і не отримав вигоди від їхніх невдач. Радше його бачення й талант створили величезні статки, до яких не всі причетні. Це радикальна відмінність між світом, де Білл Ґейтс стає багатим, крадучи в інших урожаї, і світом, де він стає багатим, вирощуючи свої гігантські продукти разом із одними людьми, а не з іншими. Останнє краще показує, як працює сучасна економіка.

За теорією, світ, у якому кожний індивід освічений, здоровий і продуктивний, був би світом, у якому кожній людині жилося б зручно. Напевно, ми ніколи не вилікуємо світ від фізичних і ментальних хвороб, які заважають деяким людям реалізувати свій потенціал. Але це біологія, а не економіка. Економічна наука каже нам, що не існує теоретичної межі для покращення нашого життя й розширення нашого добробуту.

Чи дійсно це так? Якби всі ми мали науковий ступінь доктора, хто чистив би туалети в готелях Four Seasons? Мабуть, ніхто. Оскільки населення стає все продуктивнішим, ми починаємо заміняти робочу силу технологіями. Ми використовуємо голосову пошту замість секретарів, пральні машини замість прачок, банкомати замість банківських касирів, бази даних замість канцелярських службовців, торговельні автомати замість кіоскерів, канавокопачі замість людей-копачів. Мотивація для такого розвитку сягає поняття з розділу 1 — витрат на створення можливостей. Висококваліфіковані індивіди можуть зробити будь-які продуктивні речі з часом. Тому до смішного дорого наймати інженера, щоб пакував товари в гастрономі. (Скільки б вам платили за заміну рушників у готелі Four Seasons?) У Сполучених Штатах набагато менше домашніх слуг, ніж в Індії, попри те, що Сполучені Штати — знач­но багатша країна. Індія заповнена некваліфікованими робітниками, у яких мало варіантів для працевлаштування, Америка — ні, що робить власну робочу силу відносно дорогою (що може підтвердити кожен, хто наймав няню до своїх дітей). Хто дозволить собі лакея, що в іншому випадку заробляв би 50 доларів на годину, пишучи комп’ютерні коди?

Коли ми не можемо автоматизувати ручну роботу, ми можемо запропонувати її студентам і молодим людям як засіб для збільшення людського капіталу. Я виконував дрібні доручення протягом більш ніж десяти років (найсильніший спогад — робота для Джорджа В. Буша, задовго до того, як він став президентом); моя дружина була офіціанткою. Ці робочі місця принесли нам досвід роботи, що є важливою складовою людського капіталу. Однак уявімо собі, що є якісь неприємні функції, які неможливо автоматизувати і які не можна доручити молодим людям на початку кар’єри з міркувань безпеки. Уявімо, наприклад, високоосвічену громаду, яка виробляє всі види цінних товарів і послуг, однак створює купу сміття як побічний продукт. Ще уявімо собі, що прибирання цього сміття — неприємна, нудна робота. Однак якщо не зібрати сміття, уся економіка зупиниться. Якщо кожен матиме диплом Гарварду, хто прибиратиме сміття? Прибиральник сміття. І він чи вона, до речі, буде одним із найбільш високооплачуваних робітників у місті. Якщо економіка залежить від прибирання цієї гидоти, і жодна машина не може цього виконувати, тоді громада має стимулювати когось виконувати цю роботу. Спосіб стимулювання людей робити щось — це платити їм достатньо. Зарплатня за прибирання сміття може зростати до того рівня, коли якийсь індивід — лікар, інженер чи письменник — не захоче поміняти свою зручну роботу на прибирання сміття. Тобто світ, багатий на людський капітал, усе ще може мати неприємні завдання — на думку спадають проктологи, — однак ніхто не повинен бути бідним. Навпаки, багато людей можуть брати менші гроші за виконання особливо приємної роботи — спадає на думку викладання у коледжі (особливо під час літніх канікул).

Людський капітал створює можливості. Він робить нас багатшими і здоровішими; він робить нас більш цілісними людьми; він дає нам змогу жити краще, працюючи менше. Найважливіше з погляду публічної політики те, що людський капітал відділяє людей імущих від неімущих. Марвін Зоніс, професор Школи бізнесу в Університеті Чикаго й консультант із питань бізнесу та управління по всьому світу, чудово висловився з цього приводу в промові до ділової громади Чикаго. «Складність буде ознакою нашої епохи, — зазначив він. — Скрізь попит на вищі рівні людського капіталу буде зростати. Країни, які зроблять це правильно, компанії, що розуміють, як мобілізувати й застосувати цей людський капітал, і школи, які продукуватимуть його, … будуть головними переможцями в нашу епоху. Для решти залишиться відсталість і бідність для їхніх громадян і більше проблем для нас»[144].

Коли я навчався в університеті багато років тому, одна з жіночих організацій в університетському містечку поширювала нову дієту. Це була незвична дієта — дієта грейпфрутів і морозива. Перспектива, як показувала сама назва, полягала в тому, що можна втратити вагу, поїдаючи великі кількості грейпфрутів і морозива. Звичайно, ця дієта не діяла, однак я часто пригадую цей випадок. Мене дивувало, що дуже велика група розумних жінок втратила здоровий глузд і накинулася на дієту, яка не могла подіяти. Жодна медична чи дієтична інформація не вказувала на те, що поїдання грейпфрутів і морозива зумовить схуднення. І все ж я не міг покинути розмірковувати над цим. А хто б не побажав схуднути, поїдаючи морозиво?

Мені нещодавно пригадалася дієта з грейпфрутами й морозивом, коли один мій сусіда почав ділитися своєю стратегією інвестування. Він пояснював, що за останній рік отримав значний прибуток, оскільки мав купу акцій Інтернету і технічних фірм, однак він повертався на ринок