Читати книгу - "Поміж двох орлів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
18) Тим часом стояти йому з військом при Дівичевому монастирі і не пускати нікого зі своїх людей до Москви для потрібних покупок без дозволу бояр і без письмового виду.
19) Дочці Воєводи Сандомирського Марині їхати до Польщі і не іменуватися Государинею Московською.
20) Відправитися Великим Послам Московським до Государя Сигізмунда і бити чолом, нехай хреститься Государ Владислав у Віру Грецьку, і будуть прийняті всі інші умови, залишені гетьманом на вирішення його Королівської Величності».
Митрополит Філарет закінчив читати, а Патріарх продовжував вивчати обличчя присутніх. Нічого не змінилося на них! Зовсім нічого! Невже лише він один зрозумів, що сьогодні закінчується та держава, що повстала ще за Калити? Ще ніколи у кремлівських палатах не правив чужоземець. Якими поганими чи хорошими (не нам, грішним, судити!) були Годунов і Шуйський, скільки не обговорювати, мали вони право царювати чи ні, все ж обидва були своїми. Зараз же боярська дума запросила чужоземця, іновірця. Патріархові навіть захотілося перехреститися, щоби Господь не допустив такого на землю, але вчасно спохопився: невідомо, як сприймуть такий його жест присутні. Не дай Боже розцінять, як схвалення.
На думку бояр, Гермоген не мав жодної причини бути невдоволеним. З двадцяти пунктів, узгоджених думою, лише два перших були вигідні ляхам, на інших вісімнадцятьох настояв Патріарх. Дехто з бояр навіть сумнівався, що польський король взагалі пристане на них. Якщо чесно, вони сумнівалися і... таємно сподівалися, що так і буде.
Сподівався на це і Патріарх Гермоген. Тут, у Москві, йому дуже заважав князь Мстиславський. Якби не перший боярин у думі, Гермогену вдалося б переконати інших у доцільності посадити на трон якогось малолітку із обіднілого боярського роду, бажано сироту, і тримати його у покорі. Тоді ніщо не похитнуло б стовпи, на яких стоїть держава. Для князя головним стало становище Московського князівства. Йому здавалося, що саме іноземний цар зможе вивести їх з мороку Смути. Зібравши ще шістьох таких же, як і він сам, Федір Мстиславський і склав даний договір.
Що ж, поки що доводиться зізнатися: мирське взяло гору над небесним. Єдина надія на те, що ляхам не сподобаються останні вісімнадцять пунктів договору. Тоді це буде дуже добре. А якщо при цьому буде присутній сам перший думський боярин, то повернутися до Москви переможеним він не посміє.
— Я гадаю, що висловлю загальну думку, коли запропоную відвезти дану грамоту князю Федору Івановичу Мстиславському, — врешті подав голос Гермоген.
Присутні полегшено зітхнули від усвідомлення, що не їм доведеться їхати до грізного гетьмана.
— Я сподівався, що такий важливий документ гетьману Жолкевському годиться відвезти Вашому Блаженству, — озвався дещо спантеличений Мстиславський. — Як-не-як, але тут більше йдеться про святу православну Церкву, не тільки про обрання царя.
— Ви, Федоре Івановичу, як завжди, праві, — відповів Гермоген. — Але прошу врахувати, що мені вже за вісімдесят, і подібні поїздки не на користь моєму здоров’ю. Тим не менше, щоб гетьман не вважав себе хоч у чомусь ображеним, разом з вами відправиться Його Високопреосвященство.
Митрополит Філарет лише поклонився. Він (та не лише він) розумів, що Патріарх намагається випровадити з Москви невгодних йому людей, відправивши їх до табору (поки що ворога) з грамотою, котру з великою ймовірністю ляхи не приймуть. Але Філарет розумів, що він лише митрополит, і послушаніє перед Патріархом ще ніхто не відміняв.
— Так, Ваше Блаженство! — лише сказав він.
— І прошу привезти від гетьмана підтвердження згоди короля по всіх пунктах!
Добитися цього було майже неможливо, але обидва посланці — князь та митрополит — схилили в знак згоди голови. Гермоген, тим не менше, помітив нерішучість у рухах обох.
— Ми повинні убезпечити себе від можливих підступів майбутнього царя, — сказав Гермоген.
— Ви не довіряєте ляхам? — запитав митрополит Філарет.
— Хіба можна довіряти латинникам, що навіть хрестяться неправильно? Насамперед ми маємо захистити нашу православну віру від будь-якого їхнього впливу.
Звичайно, ніхто з присутніх не міг заперечити слова Патріарха, отож на цьому і закінчили. Після того як Гермоген покинув залу і за ним заспішили інші, князь Мстиславський та митрополит Філарет залишилися, щоб на місці обговорити деталі майбутньої поїздки до гетьмана Жолкевського, причому князь в останній момент зупинив дяка Томила Луговського.
— Залишся, — сказав він. — Поїдеш з нами.
— Я? — здивувався той.
— Ти ж уже побував у ляхів і знайомий з гетьманом.
— Знайомий... — підтвердив дяк.
— От і пригодишся нам!
Князь Мстиславський забрав у митрополита договір, ще раз подивився на текст.
— Що ви думаєте про це, Ваше Преосвященство? — запитав він.
Шістдесятирічний Філарет важко сів на лаву.
— Важко сказати щось конкретне, — сказав він. — Якби під Москвою стояв Жигизмунд, я напевне сказав би, що він таких умов однозначно не прийме. Але король ляхів сидить під Смоленськом, і сподіваюся, воєвода Шеїн затримає його надовго. З іншого боку, хто такий гетьман Жолкевський?
— Ну, тут я можу дещо сказати, — раптом відповів Мстиславський. — Коли війна за Лівонію вже закінчувалася (Божою волею не на нашу користь), влітку 7089 року[49] мені довелося командувати полком проти армії Стефана Баторія, всюди гриміла слава про поручника Жолкевського. Говорили, що він має руське походження і народився православним, але чи то він, чи його батько перейшов у католицизм і став вірно служити польському королю. Але на відміну від іншої, також споляченої, шляхти, гетьман не плекає ненависті до всього православного.
— Тобто ви хочете сказати, що гетьман польський, зрадник віри православної, беззастережно прийме все,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поміж двох орлів», після закриття браузера.