Читати книгу - "Вдова узурпатора"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік у скафандрі ривком втягнув Олега в кабіну й закрив двері. Негайно ж флаєр здригнувся й задзвенів від удару здоровенної каменюки.
Доглядач витиснув зчеплення.
— Голови пригніть!
Бабця Марта силою стягла Ольгу під сидіння, бо на машину обрушився град каміння. Доглядач пригнувся до керма й дав повний газ.
Останнє, що Ольга встигла побачити, перш ніж дерева закрили небо, було днище флаєра, який злітав.
Ніч— Щоб відпочити від домашніх справ, дорогенька.
(Кінофільм «Попелюшка», сценарій Є. Шварца)Доглядач включив фари. По обидва боки дороги стіною стояв чорний ліс. Клаптик освітленого асфальту перед колесами, вогники очей позаду — от і все, що виднілося в мороці. Зрідка промені фар вихоплювали яку-небудь ліану, що незрозуміло як опинилася в зимовому лісі й нависла над дорогою, або бік дивовижного звіра, який тікає.
У машині мовчали, тільки один раз Анатолій сказав, нахилившись до доглядача:
— Серж обіцяв засісти на горищі з кулеметом.
— Борода не полізе під постріли, — заперечив доглядач.
Ольга була в дивному заціпенінні, їй здавалося, що день ще не закінчився, вона все ще чогось чекала. Вогники, які миготіли позаду, мало цікавили її, щось важливіше вимагало осмислення, поверталося в свідомості, турбувало.
Ледве машина в’їхала на площадку перед Притулком, над його дахом піднявся місяць, затопивши округу мертвотно білим світлом.
— Серж включив прожектор! — зрадів Анатолій. — Тепер жоден чорт непоміченим не добереться!
Автомобіль, залишений біля ґанку, доглядач декількома рухами перетворив на крісло із крученими ніжками, звалив його на спину Анатолію й відправив у будинок, а сам затримався, щоб нагодувати собаку.
Першою в будинок увійшла Марта, за нею Ольга й останнім — Анатолій. Він поставив крісло біля каміна, сів і запитав у Михайла, який стояв з карабіном у руках:
— Серж нам поїсти залишив що-небудь чи все потяг на горище?
— Консерви, — лаконічно відповів Михайло, не зводячи очей з відкритих дверей.
Бабця Марта скептично подивилася на злощасну банку кільок у томаті, але промовчала.
З’явився доглядач, замкнув двері й пройшов, шаркаючи підошвами, до каміна.
Анатолій поступився йому місцем, а сам розташувався прямо на підлозі, на ведмежій шкурі, з насолодою витягнувши ноги:
— Славний був деньок, егеж?
Йому ніхто не відповів: бабця Марта різала хліб і мазала маслом, Михайло розкурював сигарету, старий розпалював вогонь у каміні, а Ольга все ще стояла посередині кімнати, бездумно дивлячись у вікно.
За вікном ішов сніг. Великі сніжинки повільно пливли в променях місячного світла і сідали на землю, щоб відразу стиснутися під вагою нових, а може, і не стиснутися, а просто влягтися: сніжинка до сніжинки, і лежати так довго, до самої весни.
— Огидний день! — раптом голосно сказала Ольга.
На секунду завмерли руки Марти, упустив поліно старий доглядач, обпалив пальці сірником Михайло, здивовано підняв брову Анатолій. Потім всі заворушилися, як нічого й не було. Доглядач підняв поліно, Марта закінчила бутерброд, Михайло погасив сірника, Анатолій опустив брову й почав насвистувати якийсь мотивчик.
— Огидний світ! — продовжувала Ольга. — Ненормальний світ, населений чудовиськами!
Вона різко повернулася й пішла наверх, чітко вкарбовуючи кожен крок в скрипливі дерев’яні сходи.
У кімнаті запало мовчання. Хліб кришився в руках у бабці Марти, а масло чомусь падало з ножа на стільницю.
— Першого разу мені теж так здалося! — з перебільшеною бадьорістю повідомив Анатолій.
Марта швидко втерла очі краєчком хустки й продовжувала різати хліб, Михайло хотів глибоко затягтися, але захекався й жбурнув сигарету у вогонь.
— Нічого дивного. Занадто багато вражень…
Марта кинула ніж на стіл і заплакала, уже не ховаючись. Михайло підійшов до неї й обняв за плечі:
— Ну чого ти? Адже все, як завжди, закінчилося благополучно?
— Благополучно? Але ж ти знаєш, що ми тут востаннє! Ніколи ще ми не приходили сюди в такій темряві! Хто зможе наступного разу перебороти дорогу? Ти, я або Сергій, якого ледь не вбили минулої ночі? Скільки нас було спочатку й скільки залишилося?!
— Справи, справи у всіх, — пробурчав Анатолій.
— Справи? У Дмитрика теж справи?
— У Дмитрика інфаркт, — хмуро визнав Анатолій.
— У Дмитрика інфаркт, Сашко спився, Надія заплуталася зі своїми чоловіками, Люда не відходить від онука, бо він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вдова узурпатора», після закриття браузера.