Читати книгу - "Талановитий містер Ріплі"

Мардж відповіла йому утішеним листом, повідомляючи, що тільки-но отримала з Парижа красиву шовкову блузку, якої навіть не сподівалася, і вона ідеально їй підійшла. Вона писала, що на різдвяну вечерю до неї приходили Фаусто й родина Чеккі, індичка зі смаженими каштанами, пиріг із потрушками та сливовий пудинг — усе було просто божественним, і все було просто чудово, тільки бракувало його. Вона запитувала, чим він займався, про що думав, чи став щасливішим. А ще Фаусто планував навідати його дорогою до Мілана, якщо він найближчим часом повідомить свою адресу або залишить для нього повідомлення зі своїми координатами в «Американ Експресс».

Том припустив, що вона в доброму гуморі лише тому, що він, Том, нібито вже покинув Італію і через Париж повернувся до Америки. Разом із листом від Мардж він отримав ще одного, від синьйора Пуччі, який повідомляв, що вже продав у Неаполі три предмети з його меблів і вторгував за них п’ятсот тисяч лір, а також знайшов імовірного покупця його яхти, такого собі Анастасіо Мартіно з Монджибелло, який обіцяв уже за тиждень сплатити йому аванс. А от будинок навряд чи вдасться продати зараз, хіба що влітку, коли до містечка знову приїдуть американці. З урахуванням винагороди для містера Пуччі в розмірі п’ятнадцяти відсотків, прибуток від продажу меблів становив двісті десять доларів, і Том відсвяткував ці хороші новини в одному з римських нічних клубів, де замовив собі неперевершену вечерю при свічках і насолоджувався нею наодинці за вишуканим столиком на двох. Він залюбки вечеряв наодинці й сам ходив до театру. Так він міг зосередитись на своєму перевтіленні в Дікі Ґрінліфа. Він робив усе, як Дікі: відламував шматочки хліба, запихав виделку до рота лівою рукою, дивився на сусідні столики й розглядав танцюючі пари, поринувши в такий глибокий транс, що офіціантові, аби привернути його увагу, доводилось звертатися до нього по кілька разів. Якісь люди за одним зі столиків помахали йому, і Том упізнав їх — то була пара американців, яких він зустрів у переддень Різдва на вечірці в Парижі. Він помахав їм у відповідь. Він навіть пригадав їхнє прізвище — Сондерси. Більше він на них не дивився, але вони закінчили вечерю раніше за нього й дорогою до виходу підійшли до його столика, щоб привітатися.

— Ви самі? — запитав чоловік. Він уже був під мухою.

— Так. Щороку я приходжу сюди на побачення з собою, — відказав Том. — Святкую одну річницю.

Американець якось розгублено кивнув, і Том бачив, що він ніяк не міг здобутися на розумну відповідь і почувався так, як будь-який провінціал з невеликого містечка в компанії стриманого космополіта з вишуканими манерами, гарно одягненого та при грошах, навіть якщо тим космополітом був інший американець.

— Ви казали, що мешкаєте в Римі, так? — озвалась його дружина.

— А знаєте, ми, здається, забули ваше прізвище, але добре пам’ятаємо, що зустрілися з вами на вечірці в переддень Різдва.

— Ґрінліф, — відрекомендувався Том. — Річард Ґрінліф.

— Ой, точно! — втішено відповіла вона. — У вас тут квартира?

Вона вже готувалася запам’ятати його адресу.

— Я поки що зупинився у готелі, але планую найближчим часом перебратися до квартири — чекаю, поки закінчиться ремонт. Я мешкаю в «Елізео». Може, якось зателефонуєте?

— Залюбки. Невдовзі ми їдемо на Майорку, а в Римі пробудемо ще три дні, а це купа часу!

— Буду радий новій зустрічі, — сказав Том. — Buona sera![44]

Знову залишившись наодинці, він повернувся до своїх таємних фантазій. Йому варто відкрити банківський рахунок на ім’я Тома Ріплі й час від часу класти на нього сотню-дві доларів. Дікі Ґрінліф мав два банківських рахунки: у Нью-Йорку та Неаполі — й на кожному з них було майже по п’ять тисяч доларів. Він міг би відкрити рахунок для Ріплі на кілька тисяч доларів і покласти на нього сто п’ятдесят тисяч лір від продажу меблів із Монджибелло. Як-не-як, а тепер він мав подбати про двох людей.

Том навідався до Капітолію[45] та Вілли Боргезе[46], уздовж і впоперек обходив увесь Форум і під вигаданим іменем узяв шість уроків італійської у літнього сусіда, у вікні якого запримітив табличку про надання приватних уроків. Після шести уроків Том вирішив, що володіє італійською не гірше за Дікі. Він дослівно пригадав кілька фраз, які він колись чув від Дікі, і тепер знав, що Дікі говорив неправильно. Приміром, одного вечора «У Джорджіо», коли вони чекали на Мардж і вона спізнювалась, Дікі неправильно вжив умовний спосіб, та й узагалі дуже часто просто викидав його з речення. Отже, Том намагався повторювати за Дікі й теж неправильно послуговуватися умовним способом.

Том придбав темно-багряну оксамитову тканину, аби замінити портьєри у вітальні, бо ті, що були, страшенно його дратували. Він запитав синьйору Буффі, дружину