Читати книгу - "Фатальна помилка"

Але ж ні, не бувати такому!!! Як підтвердження рішучості їхніх намірів Юрій мав можливість оглянути наїжачений гострими кілками земляний вал, що простягнувся уздовж Стрипи. Звісно, не завадило би спорудити щось більш серйозне, проте не за одну ж ніч!.. Ну нічого, будемо сподіватися, цього хоч сяк-так вистачить. Споруджена його служниками ділянка була, в усякому разі, не гірша, ніж сусідні. Що ж…

— Гаразд, хлопці, я задоволений вашою роботою. Тепер перепочиньте хоч трішечки, бо кляті бунтівники можуть розпочати наступ коли завгодно.

Двічі повторювати не було потреби. Вкрай стомлені люди полягали на землю, хто де стояв, і майже одразу позасинали, перед тим лише перевіривши, чи лежить поруч зброя. Що ж до самого Немирича, то він просто приліг з розплющеними очима, не в змозі заснути.

І не дивно: на його особистий погляд, події вчорашнього дня видавалися жахливою катастрофою, причому абсолютно несподіваною. Весь попередній життєвий досвід підказував Юрію як глибоко релігійній людині, що істина завжди перемагає. Справді, істина належить Богові, істина виходить від Бога. Істина — це Сам Бог, а Бог — це Істина. Бог завжди перемагає, Він просто не може не перемогти!!!

Але тоді як може програти істина?..

План облаштування табору на правому березі Стрипи, вироблений спільними зусиллями на військовій нараді за участю його королівської величності Яна ІІ Казимира, поза всякими сумнівами, був максимально вивіреним з військової точки зору. А оскільки план цей враховував деякі особисті пропозиції полковника Немирича, його сміливо можна було вважати ідеальним.

Як же так сталося, що якісь бунтівні козарлюги з неочікуваною легкістю розгромили шляхетський табір і всього лише за кілька годин витіснили блискуче магнатське військо назад на лівий берег?! А що за жахи коїлися під час переправи!.. Не приведи Господи ще раз випробувати щось подібне у житті. Нічого навіть віддалено схожого з ідеальними речами не може статися за жодних умов і обставин. Це можливо лише, тільки якщо річ не ідеальна.

Але як змиритися з таким?! Він обізнаний у військовій справі, бо вивченню її тонкощів віддав не один рік. Він, генеральний полковник посполитого рушіння Київського та Волинського воєводств. Спочатку написав і видав у Парижі трактат «Роздуми про війну з московитами», а повернувшись додому, мав можливість випробувати на практиці свої теоретичні міркування під час Смоленської війни. І тоді все, про що писав у далекій французькій землі, блискуче підтвердилося. Отже, минулі досягнення засвідчують, що робити далекоглядні припущення полковник Немирич таки вміє.

З іншого боку, вчорашній катастрофічний відступ… та чого там! — катастрофічна втеча з правого берега Стрипи доводить, що він укупі з усією шляхтою так само здатен помилятися. Інакше блискуче шляхетське воїнство нізащо не відступило би під навалою жалюгідної купки бунтівників. Справді, хто вони такі, щоб перемагати воїнство, зібране під рукою короля Яна Казимира?! Вискочні, холопи…

Немирич задер голову й подивився у блакитну, без жодної хмаринки височінь неба. Сонце вже піднялося над обрієм і відчутно пригрівало, а як до зеніту доповзе… Ох і спекотним же буде день! А ще спекотніше стане, коли бунтівники підуть у наступ.

І все ж таки, в чому саме полягала вада плану, затвердженого на королівській нараді?..

— Так, чоловіче, вада у вашого плану була! Але зовсім не та, про яку ти можеш навіть помислити.

— Що?!

Від несподіванки полковник миттю звівся на ноги… й опинився очі-в-очі з незнайомим літнім чоловіком.

— Ти хто?

— Хіба не впізнав?

— Ні.

— Отакої! Богдан Хмельницький я, от хто.

— Та-а-а… не може того бути!!!

Немирич придивився уважніше: огрядний, ошатно вдягнений літній чоловік з довгими обвислими вусами й невеличкою чупринкою. Тобто оце і є ватажок бунтівників?!

— Розкажи, як ти тут опинився.

— Хотів з тобою сам-на-сам поговорити, доки всі інші сплять, от і прийшов.

Полковник озирнувся… і його очам відкрилася дивна картина: не тільки його хлопці — також усі інші шляхтичі разом зі своїми служниками, втомлені вчорашньою невдалою для них битвою та виснажливою нічною роботою, повкладалися спати, хто де стояв. Навіть охоронців не здогадалися виставити — отож, мабуть, і пройшов сюди ватажок клятих бунтівників, ніким не затриманий.

— Нема про що нам розмовляти, — Немирич відвернувся, проте прибулець поклав праву руку йому на плече й запитав:

— Але ж ти не розумієш, в чому наша сила, хіба не так?

Юрій озирнувся. Незваний прибулець всміхався й дивився просто йому в очі, хитро примружившись.

— Навіщо мені те розуміти…

— Е-е-е, пане полковнику, не бреши — негарно це! По всьому бачу, що саме нерозуміння бентежить тебе, не дає спокою й умиротвореності. Між тим, усе просто. Подивись на твоїх людей. Подивись на все військо шляхетське. Бачиш, які ви знесилені?

— Нічого дивного. Адже ми пропрацювали всю ніч до самого ранку…

— Знов кажу тобі, пане полковнику — негарно брехати! Мої люди теж не байдикували.