Читати книгу - "У країні ягуарів"

Я ставлю біля гамака відро з водою, накриваю гамак сіткою. Потім кладу, щоб були під руками, цукор, печиво, хінін, гірку сіль і питтєву соду.

Зібравши останні сили, вимиваю клітки, наливаю зміям води, щоб мали що пити на час моєї хвороби.

Хоч би не втратити свідомість. Адже треба акуратно, тричі на день ковтати хінін. Певен, що витримаю приступ малярії, бо організм у мене міцний.

Малярію я підхопив одразу ж, як тільки прибув у джунглі Тапажосу. З тих пір вона не покидає мене. Іноді дає спокій на деякий час. Особливо після того, як наковтаюсь хініну. Бразільські мисливці, що захворіли на малярію ще в дитинстві, часто переносять приступи хвороби в джунглях без хініну. Більшість їх помирає. Ослаблений організм не витримує високої температури.

Сьогодні вранці в мене почалася гарячка. Кров вирує, мчить по жилах, ніби хоче вирватися на волю. Запиваю дві таблетки хініну водою. Важко їх ковтати, в роті стає гірко-гірко.

Надворі світить сонце, джунглі живуть повним життям, а я лежу в гамаку, прикутий малярією. Опускаю сітку, бо комарі не дають спокою. Якби я був на Тапажосі; заражені моєю кров'ю комарі прищепили б хворобу іншим, здоровим людям. А тут навпаки. Я заражаю здорових комарів.

Заплющую очі, сподіваючись заснути і хоч трохи відігнати похмурі думки, що обсіли мене. Марна річ. Кров ще стрімкіше вирує в жилах. Я міряю температуру — 40,8 градуса.

Уранці дістаю з ящика напівтьмяне ввігнуте дзеркало. Як же я змінився! На мене дивиться бородань з запалими очима, з чорними мішками під ними. Волосся розкуйовджене. Обличчя блищить від поту. Помаленьку добираюсь до струмка, вмиваюсь і починаю голитися. Збривши бороду, немов аж посвіжішав, навіть відчув голод. Зварив юшку з в'яленої риби. Добре, що напередодні приступу заготував під навісом багато хмизу, бо в ліс тепер нездужаю іти.

Навколо галявини джунглі ніби вимерли. Обминають стоянку навіть мавпи. В гущавині по той бік струмка та сама картина. Адже я цілий день щось роблю. Шум, стукіт і запахи відганяють звірів.

Тільки комахи не покидають моєї галявини. Кілька разів уночі я ловив їх, коли вони летіли на світло карбідного ліхтаря.

Видно, пора вже міняти місце стоянки. Вище за течією струмка, певно, будуть кращі умови для полювання і колекціонування.

Незабаром почну збиратися в дорогу. Пропливу кілька днів угору струмком і влаштую нову стоянку. Всі колекції і шкури звірів покину тут, під навісом. Кращого місця для них все одно не знайдеш. Сподіваюся, звірина їх не займе. Клітки зі зміями лишаться просто неба. Тільки наллю води у консервні банки, в яких стоять ніжки кліток. Зміям теж наллю води і вкину кілька жаб та дрібних ящірок. Хай їдять.

Гадюки, поскручувавшись у химерні, візерунчасті кільця, дивляться на мене холодними, блискучими очима, чорними, як вугілля. Непомітно пересуваючи голови, вони стежать за кожним моїм рухом.

І от я вже в дорозі. Пливу вгору по струмку. Переночую на маленькій галявині, біля поваленої у воду колоди, де впіймав анаконду. Всі речі сховав від дощу під жапами. Адже небесного душу можна чекати щохвилини.

Струмок місцями ширший, місцями вужчий. З обох боків в нього впадає досить багато дрібних струмочків. На ніч зупиняюсь біля гирла невеличкого рукавця. Люблю ці маленькі струмочки, бо на їхніх берегах буває багато звірів — вони приходять сюди на водопій.

Пропасниця ще не зовсім минула. Відчуваю, як іноді мене кидає в жар. Та й уночі мучить лихоманка. Сьогодні не наважуюсь пливти далі. Подивлюсь, чи не можна тут полювати.

По звивистій лінії маленького струмочка йду в глиб джунглів.

Вже обід, а я ще нічого не застрілив. Стою на урвистому березі над водою. Стрімкий, розмитий водою глинястий берег весь прошитий корінням. З-поміж коричневих коренів видніються жовті, вкриті зморшкуватою корою корінці тімбу.

Якщо сухий, розмолотий корінь тімбу висипати в озеро чи болото, отрута, котру виділяє корінь, вбиває навіть кайманів. Досі я не бачив, як діє ця отрута, хоч кабоклу приносили мені таке коріння.

Спускаюся на вузьку косу. Внизу між чагарниками й ліанами вирує вода.

Вздовж берегів тягнуться до неба велетні дерева, крони яких утворюють на висоті тридцяти метрів суцільний дах над долиною струмка. Між собою дерева переплетені густою сіткою ліан.

Відрубую великий корінь. Потім ще два. Повернувшись на Тапажос, випробую дію цієї отрути.

Раптом я спіткнувся об якийсь корінь і покотився з теркадо і рушницею в руках по схилу. Зупинився вже аж у струмку, де мені було води по груди. Добре, що хоч банки в рюкзаку не побилися.

Я перебрів на другий берег струмка. Земля тут вкрита опалим листям і густою шалиною. Низько над джунглями, майже торкаючись верховіть височенних темно-зелених дерев, пливуть темно-сірі, дощові хмари. А внизу, на землі, напівтемрява.

Поскладавши речі на землю, я помився, виправ одяг. Неприємна пригода. Але, видно, і цього треба скуштувати…

Хто знає, чи варті три корені тімбу того, що я зазнав.

Зібравши речі, рушаю струмком проти течії. Вода сягає тільки до колін. Але далі стає все глибше. Тепер бреду по пояс Раптом ступаю — і по шию.

Переді мною булькоче, вирує вода. Це джерело струмка. Далі йти нікуди, вертаюсь назад. Тільки тепер, коли побув якийсь час у воді, відчуваю, яка вона холодна.

Трохи нижче з води виступає вкрита опалим листям плоска кам'яна брила.

Я вилажу на кількаметровий майданчик, знімаю рюкзак, кладу біля нього рушницю і випростуюсь. Головою майже торкаюся гілля, що низько нависло над кам'яною брилою. Але в ту ж мить блискавично стрибаю у воду.

Оце так пригода! Випроставшись, я якусь частину секунди на відстані сантиметрів десяти дивився просто ь очі отруйній змії, яку кабоклу називають