Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

У Порт-Луї Роберу запропонували очолити вже більш тоннажну «Емілі». Він одержав патент озброєного торговця, тобто корсара.

У першому ж бою Сюркуф показав, на що він здатний: точно оцінив обстановку, хитро й безжально повівся з переможеними, з гармат стріляв упритул, абордаж — справа техніки.

Маючи на борту вісімнадцять одчайдухів і лише чотири гармати, він у першому ж плаванні захопив англійський корабель «Тритон» (150 чоловік екіпажу і 20 гармат). Скористався, правда, із сигналу англійського лоцмана Ганга на фок-щоглі. Та ще й пострілом із рушниці убив англійського капітана. Треба ж: мав усього двадцять один рік, а здобичі набрав на двісті тисяч фунтів стерлінгів!

Не обійшлося без фокусів. Губернатор Порт-Луї завважив, що ота здобич належить не Сюркуфу, а державі. То пірат подався по правду в Париж. Там саме правила республіканська Директорія, скарбниця якої безнадійно спорожніла. Сюркуф швиденько домовився з новою владою, віддав дві третини здобичі.

Він на той час командував кількома кораблями, а захопив і знищив набагато більше на шляху в Індію. Англійці навіть ходили під чужими прапорами, аби уникнути «дружньої бесіди» з ним. Дарма! Сюркуф розбирався у типах суден, їх такелажі, особливостях ходу. Він постійно хитрував: переодягав команду, удавав, що його корабель ускочив у халепу, вночі залишав у морі порожні човни з ліхтарями на щоглі, щоб погоня відстала. Та найбільше полюбляв абордажний бій.

Як на той час, він був високим на зріст чоловіком — 180 сантиметрів. Міцний, з округлим веснянкуватим обличчям і хижими очицями, тонкими губами і ледь приплюснутим носом. Та матроси його любили, хоч дисципліну на борту Сюркуф підтримував залізною рукою.

Найяскравішим епізодом його корсарської діяльності стало захоплення 7 серпня 1800 року англійського корабля «Кент» (1500 регістрових тонн, 38 гармат). «Конф'янс» Сюркуфа виявився чи не в шість разів меншим, та ще й мав лише шість гармат з кожного борту.

Матрос, який сидів у бочці на фок-щоглі, помітив «англійця» і сповістив про це Сюркуфа. Здавалося, бій суперечив здоровому глуздові, настільки супротивник переважав силою.

Та ба! Путі господні, як кажуть, несповідимі. Відбулося чи органічне поєднання геніальної інтуїції, знання і духу корсарського капітана, чи щось інше, але на борту «Конф'янса» закипіла робота: біля бортів укладалися лантухи й мішки, аби заховатися від картечі, до гармат підтягувалися ядра і порох, тут же ставилися діжки з водою на випадок пожежі… Вітрильники відносно повільно зближалися. Команди обох суден мали час, щоб залагодити ще багато справ… Матроси одягали чисту білизну, чекали… Що кому поведеться?

На «англійці» вже й гармати видно, а на корсарі роздають ром і каву.

З «Кента» пролунав постріл. Традиційний запит: «Хто ви?» Ніякої відповіді. Головне — виграти час.

Сюркуф звернувся до своєї команди по-флотському, міцно. І на «англійця» посипалися прокльони, лайка. У відповідь — залп із тридцяти восьми гармат. Мимо!

На «Конф'янсі» піднімають французький прапор і стріляють з гармати. Ритуалу дотримано. Бою не уникнути.

Сюркуф командує: «На абордаж!», підводить своє судно з підвітряного боку кормовою частиною правого борту до «Кента». Там спохопилися, відкрили вогонь у відповідь, та запізнилися. Правда, брам-стеньгу «Конф'янса» знесло залпом, та корпус судна залишився неушкодженим. Хоч англійці подумали, що «француз» накрився, заволав про допомогу. Вони зацікавлено перегнулися через борт, аби глянути, що там сталося, але тут раптом вибухнули гранати, і перша хвиля корсарів опинилася на палубі англійського судна. Як містки для переходу на високу палубу «Кента» пірати використали нижні реї свого корабля. Кращі стрільці, які повсідалися на марсах, відразу ж почали «знімати» офіцерів. А далі вже «техніка» — гранати, сокири, ножі…

Сюркуф завбачив і можливість наявності слабкодухих у своїй команді. Позаду атакуючих він поставив списоносців, аби ті своїми кпинами заохочували атакуючих до активних дій. От звідки, певно, загороджувальні загони сучасних «смершів»!

Луї Гарнере, художник-мариніст, який був тоді у поході Сюркуфа, назвав цей бій «грандіозною бойнею».

Капітан «Кента» загинув від вибуху гранати, чимало моряків попадали за борт і були розчавлені корпусами суден, що зчепилися, але бій узяв на себе старший помічник капітана. Англійців стало ніби більше.

Пірати заволали:

— Чорт забирай! Вони воскресають!

Уже потім Сюркуф дізнався, що на борту «Кента» було ще двісті п'ятдесят лобуряк, яких зняли з іншого англійського судна.

І все ж старпом «Кента» спустив прапор.

Сюркуф дав своїй команді дві години на «відведення душ» — грабунок, але темпераментним французам цього виявилося замало — пасажирок подавай! Та слово капітана незламне:

— Залиште дам у спокої!

Сюркуф привів англійське судно в Порт-Луї. Як і чотири роки тому, його викликав губернатор:

— Захоплені злитки і діжки із золотим порошком ви повинні передати державі.

Корсар не став сперечатися:

— Якщо золото не дістанеться мені і моїм людям, воно не дістанеться нікому! Викинути злитки і діжки за борт!

Розгнівані матроси начебто підкорилися. Підтвердження цьому фактові нема. Але надто усе це схоже на Сюркуфа, девізом якого було: «Ніхто і ніколи не може мені перешкодити!»

На відміну від більшості піратів і корсарів, Сюркуф жив у благополуччі. У Сен-Мало, що у Франції, він здивував мешканців казковими багатствами. Сам Наполеон, який посвятив його в кавалери ордена Почесного легіону, консультувався з ним. Барон нової імперії, батько двох синів, трьох дочок і ватаг корсарського флоту, який наповнював його скрині золотом, сном-духом не знав злигоднів. Навіть написав Наполеонові, який утік з острова Ельба: