Читати книгу - "Сміливий чунг"

Помітивши мо-ка, чунги замахали каменями і ломаками, закричали й кинулися до нього. Мо-ка здригнувся, обернув голову, побачив, що їх багато, і з невдоволеним риком почав тікати. Кинувшись у річку, він переплив її і зник у заростях на протилежному березі. Чунги з юрмилися над мілкою затокою і, проґавивши здобич, гнівно заричали, м’ясо мо-ка було ж таке смачне…

Раптом Сміливий чунг витягнув шию, нахилився и захлипав:

— Ву-о-о-о! Ву-о-о-о!

Один із чунгів також помітив недоїдену тваринку, що плавала у воді, і теж захлипав:

— Ву-о-о-о!

Він підбіг, схопив її обома руками, і бліда кров потекла по його долонях і пальцях. У ніс ударив новий, невідомий досі дразливий запах і примусив його облизати пальці.

Потім він почав їсти м ясо.

Помітивши в мілкій затоці ще багато таких тваринок і вже здогадавшись, що робили крі-рі та мо-ка, Сміливии чунг одразу ж поліз у воду. Затока й справді була мілка, і вода тут не сягала йому навіть до колін. Незвиклий до води, він відчув мимовільний страх перед нею, холод 1 якийсь особливий лоскіт і мимоволі схлипнув.

— Хі-кі-і!

Він сам зрадів і здивувався з тих нових звуків, які вимовив несамохіть; дрож і лоскіт йому були приємні, а хлюпання в воді також подобалось, і він з задоволенням повторив:

— Хі-кі-і! Хі-кі-і!

Навколо його ніг плавало безліч таких тваринок з головами, як у тсі-тсі й та-ма, і Сміливий чунг, швидко нахилившись, спіймав одну з них. Тільки-но він витяг її з води, як маленька тваринка тріпнулася й так спритно вислизнула З його пальців, пірнувши у воду, що Сміливии чунг тільки здивовано вигукнув:

— Хі-кі-і!

— Хі-кі-і! — повторили чунги, що стояли біля нього, так само здивовані спритністю та незвичайним виглядом водяної тваринки, і помилково зрозуміли, ніби вигук Сміливого стосувався саме її.

Цікаві до всього нового і незвичайного, вони так само увійшли в воду й почали шарити в ній руками.

— Хі-кі-і! Хі-кі-і! — раз у раз вигукували чунги, бачачи, як виблискують лускаті животи хі-кі і як прудко й спритно вислизають вони з їх рук і знову пірнають у воду.

Сміливий чунг спіймав ще одного хі-кі, але цього разу стиснув з такою силою, що просто розчавив його між пальцями. Бліда кров потекла по його руці. Він жадібно облизав її, а потім з’їв і всього хі-кі, викинувши лише хвіст і голову. М’ясо хі-кі було дуже смачне і не схоже на м’ясо ні та-ма, ні мо-ка, ні будь-якої іншої тварини; воно просто тануло в роті, а кістки були такі дрібненькі й крихкі, що він їх просто жував і ковтав.

Чунги ще довго йшли берегом ріки, яка ставала дедалі ширшою і спокійнішою. Вони ловили в її мілких затоках багато хі-кі, і всі були вдоволені і вдячні їй. Але скоро світлі піщані береги ріки зникли, зникли й плиткі затоки, скрізь стало глибоко, а в маленьких затоках не стало ні одного хі-кі. Уже й найвище дерево не могло б дістати з берега до берега, і чунги почали відчувати мимовільний страх перед такою кількістю води. Вони взагалі боялись води і не насмілювались заходити в глибокі місця, бо не вміли плавати. Зібравшись біля берега й забрівши по кісточки в річку, вони стежили за тим, як великі і маленькі хі-кі плавали в прозорій воді, і заздрісно та гнівно схлипували, що не могли жодного з них спіймати.

О, коли б вони вміли плавати, як маленький мо-ка, або ж могли яким-небудь іншим способом ловити хі-кі! Тоді б вони їли тільки хі-кі і ніколи-ніколи більше не знали б голоду…

Незабаром чунги вже не могли йти за течією ріки, бо замість твердого піщаного берега далі потяглися болота. Після того, як у драговині загинуло двоє чунгів. група звернула вбік і увійшла в ліс. Чунги швидко забули і про хі-кі, і про їх смачне м’ясо: в лісі росло багато великих солодких плодів, пагінці на низеньких кущах були соковитими, а з надламаних стебел витікав молочний сік — найулюбленіші ласощі для чунгів. Тому вони залишилися в цьому лісі й поступово почали забувати про голод, холод і всі інші нестатки й страждання, яких їм довелося зазнати під час своєї втечі. Зупинилися в цьому лісі й багато тих тварин, що втікали разом з ними. Тут уперше в житті грау зустрівся з мо-ка, івод з грі, ла-ї з ри-мі, жиг з кат-рі, і всіх цих тварин стало значно більше, ніж де-небудь в іншому місці. Та чунги вже навчилися ходити лише гуртом і боротися з хижаками не зубами та нігтями, а каменем і ломакою. Тепер не вони тікали від усіх отих звірів, а, навпаки, звірі від них тікали. Навіть грау й мо-ка збагнули, що чунги не схожі на інших тварин, і тому насмілювались нападати на них лише тоді, коли були дуже голодними.

Чунги так звикли до спільного життя, що коли якась сім’я відбивалася від гурту й лишалась сама, чунг і пома, а також маленький чунг починали голосно ревти й не заспокоювалися доти, доки не знаходили групи. На ніч сім’ї готували собі лігва якомога ближче одна до одної і завжди на землі, бо їм вже важко було вилізти на дерева, та й спати було незручно на гіллі.

Серед дорослих чунгів лиш Одноокий та Полохливий не мали сімей. Пому Одноокого чунга роздерла самка вига, коли та залізла в її лігво, щоб убити вигенят, а маленький чунг, утративши матір, помер з голоду. Що ж до Полохливого чунга, то він лишився одинаком через те, що жодна пома не хотіла його обрати. Усі вже давно забули про його втечу од вига, однак почуття ненависті й зневаги ще жило в них і