Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

певен, що лише завдяки Голдблаттові його призначили помічником завідувача нейрорадіології чотири роки тому. І через те все, що відбулося сьогодні, було позбавлене сенсу. Якщо поведінка Голдблатта визначалася негативним ставлення до роботи над комп’ютером, його й Майклза могли очікувати більші неприємності, аніж вони передбачали. Ця думка змусила Мартіна опуститися в крісло й взятися за пошуки складеного списку хворих з новою радіологічною ознакою. Підтвердження переваг сучасної діагностичної техніки набувало вирішального значення. Він знайшов список і вніс до нього ім’я Крістін Ліндквіст.

Але навіть припустивши, що Голдблатт проти нового комп’ютера, не можна було зрозуміти його поведінки. За цим мусила б стояти таємна домовленість з Маннергеймом та Дрейком, а для того, щоб Голдблатт став на бік Маннергейма, якщо таке припускати, мусило відбуватися щось надто екстраординарне. Дуже дивно.

Філіпс випростався і схопив список: Маріно, Лукас, Коллінз, Маккарті та Ліндквіст. Після Маккарті він написав «нейрохірургічна лабораторія». Що ж, коли Маннергейм ходить манівцями, він також на це здатен. Філіпс вийшов із присмерку свого кабінету в яскраво освітлений коридор., Біля кабінетів флюороскопії він побачив те, що шукав: візки, якими послуговувались прибиральники.

Працюючи звичайно до пізнього вечора, Мартін не раз мав змогу познайомитися з бригадою прибиральників. Кілька разів вони при ньому наводили порядок у його кабінеті і посміювалися, що він таємно живе під власним письмовим столом. Це була потішна група з двох чоловіків, віком від двадцяти до тридцяти, — одного білого й одного негра, та двох старших жінок — пуерториканки й ірландки. Філіпсові треба було поговорити з ірландкою. Вона працювала в центрі вже чотирнадцять років і була найстаршою в групі.

Філіпс розшукав їх у кабінеті флюороскопії. У них була перерва і вони пили каву.

— Послухайте, Дорогенька, — звернувся Мартін до жінки. «Дорогенька» було її прізвисько, дане їй, бо в такий спосіб вона зверталася до всіх інших. — Ви можете потрапити в дослідну лабораторію нейрохірургії?

— В цій лікарні Для мене відкрито всі двері, окрім тих, що на шафках із наркотиками, — гордо промовила Дорогенька.

— Чудово, — проговорив Мартін. — Хочу зробити вам пропозицію — від якої ви не відмовитесь. — І він попросив у неї на чверть години ключ, щоб узяти в лабораторії нейрохірургії матеріал, який він хоче просвітити рентгеном. А за це він безплатно зробить їй томографію!

Дорогенька цілу хвилину заходилася сміхом.

— Мені не дозволяється випускати ключа з рук, але, беручи до уваги, хто ви… Тільки поверніть, перш ніж ми підемо з радіології. У вас двадцять хвилин.

До Уотсонівського дослідного корпусу Філіпс дістався через тунель. Ліфт був знизу, в порожньому передпокої, і він відразу зайшов до кабіни й натиснув потрібну кнопку. Хоча Мартін був у самісінькому серці медичного центру з його інтенсивним життям, посеред велелюдного і дедалі більшого міста, він почувався відокремленим від усіх і самотнім. Дослідна робота велася з восьмої до п’ятої, і зараз будинок стояв порожній. Тільки повітря свистіло в шахті ліфта, коли кабіна стрімко йшла вгору.

Дверцята розсунулися, і він вийшов до тьмаво освітленого холу. Проминувши протипожежні двері, він опинився в коридорі, що тягнувся вздовж усього будинку. Для заощадження електроенергії вимкнули всі лампи. Дорогенька дала йому не якийсь один, а цілу в’язку латунних ключів, і вони подзенькували в тиші порожнього приміщення.

Двері до нейрохірургічної лабораторії були треті ліворуч, майже в кінці коридора, і, наближаючись до них, Мартін відчував, як напруження в ньому зростає. Двері були металеві, з прямокутником матового скла посередині. Кинувши погляд через плече, він устромив ключ у замок. Двері розчинилися. Філіпс квапливо увійшов і причинив їх. Спробував посміятися з того почуття страху, що охопило його, та стан від цього не покращав. Нервове напруження аж ніяк не відповідало тому, що він робив. І він подумав, що злодій з нього був би нікчемний.

Коли він натиснув на вимикач, той аж надто лунко клацнув. Яскраве флуоресцентне світло залило величезну лабораторію. Подвійний стіл-острів займав половину глибини кімнати. Там були мушлі, газові горілки й навислі над ними полиці з лабораторним посудом. У далекому кінці розташувалось відділення, де препарували тварин. Воно нагадувало сучасну операційну, зменшену на чверть. У ньому була безтіньова лампа, маленький операційний стіл і навіть апарат для анестезії. Лабораторію і операційне відділення не було відокремлено, тільки стіни в другому було вимощено кахлями. В цілому все це справляло враження й свідчило про Маннергеймове вміння добувати кошти на дослідницьку роботу.

Філіпс це мав гадки про те, де можуть зберігатися препарати мозку, але подумав, що їх має бути багато, і тому шукав лише у великих шафах. Нічого не знайшовши, він, однак, помітив ще одні двері в глибині кімнати, ближче до хірургічного відділення. Скло в дверях було прозоре, з упаяною металевою сіткою, і він припав до віконця, вдивляючись в темноту по той бік дверей. Відразу ж за дверима побачив ряд книжкових полиць із скляними банками. В деяких був мозок, занурений у рідину-консервант.

З кожною секундою страх дужчав. Коли він побачив препарати мозку, його єдиним бажанням стало знайти мозок Маккарті й піти. Він штовхнув двері й узявся квапливо читати наклейки. В ніс ударив різкий тваринний запах, і в темряві ліворуч він розрізнив обриси кліток. Але його цікавили банки. На кожній була наклейка з прізвищем, номером історії хвороби й датою. Здогадавшись, що дата сповіщала про день смерті хворого, Філіпс квапливо рушив уздовж довгого ряду банок. Оскільки світло проникало тільки крізь віконце в дверях, із кожним кроком йому доводилося все ближче нахилятися до банок. Посудину з прізвищем Маккарті він знайшов у найдальшому куті кімнати, поруч із запасним виходом.

Філіпс потягнувся за препаратом, але його спинив багаторазово відбитий стінами маленької кімнати крик, що від нього похолола кров. Почувся удар металу об метал. Філіпс рвучко повернувся, щоб захиститися, і ноги йому підігнулися. Він ударився плечем у стіну. Ще один крик струсонув повітря, але нападу вслід за ним не було. Замість цього Філіпс опинився лицем, до лиця з мавпою, замкненою в клітці. Тварина перебувала в старі крайньої люті. Очі горіли чорними жаринами. Губи, розтягнувшись, оголювали ряд зубів, два з яких тварина