Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Материками й океанами 📚 - Українською

Читати книгу - "Материками й океанами"

186
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Материками й океанами" автора Георгій Іванович Кублицький. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 85
Перейти на сторінку:
товаришів, і кожний отримав в обледенілий спальний мішок гарячу чашку. Після цього він записав: «Ми провели приємний недільний ранок з кавою в постелі»…

А записавши це, сказав задумливо:

— Друзі мої, а що, коли поставити на наших санях щогли й паруси? Як ви гадаєте?

— Безглуздя, — промимрив Равна. Він додав, що вони, лопарі, народилися й виросли в тундрі, їхні діди теж жили в тундрі; це, мабуть, були не дурні люди, і якщо їм ніколи не спадало на думку ставити на санях паруси, то, либонь, це дурна витівка.

— Вікові звички чіпкі, але навіщо бути в них у полоні? — зі сміхом заперечив Нансен. — Нас шестеро. Спробуємо все ж зробити вітер сьомим працівничком!

Наступного дня над зв'язаними по двоє, по троє саньми піднялися бамбукові жердини від наметів. Брезентова підлога напнулася парусом: вітер запрігся в упряж. Сани відразу ніби полегшали.

Але втома відчувалася все дужче. Третій тиждень повзли вони по крижаній пустелі, і почало їм здаватися, що хоч скільки йди, хоч скільки тягни лямку, однак той самий білий саван стелитиметься під твоїми ногами доти, доки ти не впадеш, щоб не встати більше…

Чим вище підіймалися люди на верховину, тим дужче драв мороз. Зверху сіявся сніг, схожий на замерзлий туман. У небі мерехтіли плями несправжніх сонць: сонячне світло заломлювалося в найдрібніших крижаних кристаликах, якими було сповнене повітря. 11 вересня Нансен, глянувши на термометр, що лежав усередині намету, біля спального мішка, побачив, що стовпчик спирту опустився нижче 40 градусів. А декому тут ввижалися оази! Ні, певніше всього, в центрі Гренландії міститься ще один «полюс холоду» Північної півкулі! І чи не тут народжуються холодні бурі, які раптово вриваються на материк Європи? Коли маленька експедиція повернеться з матеріалами своїх метеорологічних спостережень… Проте, чи судилося їй повернутися?..

Нансен не тільки твердо вірив у це, але вже обмірковував новий, ще ризикованіший, план. І одного разу Отто Свердруп, з яким він особливо заприятелював у поході, почув од нього дивну фразу. Із свистом дихаючи, вони саме втягували на крижаний горб важкі сани, мало не падаючи від утоми. І ось Нансен, раптово зупинившись, повернувся до Свердрупа:

— А до полюса? — прохрипів він. — Ти думаєш, до полюса йти легше?

— Ти до чого це? — не відразу зрозумів Свердруп.

Але Нансен знову наліг на лямку.

Настав, нарешті, день, коли сани помітно пішли під гору. Десь на висоті 2 700 метрів експедиція перевалила через вершину льодовика. Почався спуск до бажаного протилежного берега. А тут ще попутний вітер напнув паруси. З кожним днем схил крутішав, сани бігли все швидше й швидше. Й одного разу над льодовиком залунав крик — ні, не крик, а, певніше, захоплюючий зойк:

— Земля! Земля!

Крізь снігову імлу темніли гірські вершини узбережжя. Великий льодовик кінчався!

Вранці 24 вересня Нансен зупинився біля урвища. Внизу чорніла волога земля з кволою зеленню. Він глибоко вдихнув повітря, що пахло травою. Так, вони перемогли! Тепер додому, додому!

Але коли Нансен разом із Свердрупом, вирушивши в розвідку, дістались ескімоського селища Годтхоб, на них чекала прикра несподіванка. Молодий датський чиновник, який вважав мандрівників за потерпілих корабельну аварію матросів, поспішив сказати, що останній корабель давно пішов звідси. Дізнавшись, що перед ним Нансен, він мало не проглинув язика.

— То ви Нансен? — нарешті промимрив він. — О, я такий радий! Ми одержали газети з Норвегії, і я користуюся з нагоди привітати вас з наданням докторського ступеня!

Від хвилювання і несподіванки чиновник забув поздоровити Нансена, що той перетнув Гренландію…

Отже, мандрівники залишилися зимувати в Годтхобі. Нансен і не гадав, що гренландська зима пролетить для нього з незбагненною швидкістю. Ще менше припускав він, що, розповідаючи потім про життя серед ескімосів, стане називати ці півроку щасливими шістьма місяцями.

Авжеж, Нансен був щасливий у побудованих з каміння й торфу халупах ескімосів. Він навчився розуміти їхню мову, цінувати їхні ласощі — сирий тюленячий жир або мерзлі ягоди. Він відгукувався на прізвисько «Велика людина», а на різдво захоплено витанцьовував з ескімоськими дітьми навколо ялинки — дерев'яного круга з прив'язаними до нього зеленими гілками ялівцю.

Нансен навчився плавати в каяці — малесенькому шкіряному човничку, вертлявому, хиткому, в який наважувались сідати лише поодинокі європейці. Він намагався збагнути дивовижне мистецтво ескімоських мисливців, які, ніби чорні буревісники, літають на своїх каяках серед хвиль, вистежуючи тюленів і блискавично поцілюючи їх гарпуном. Морж може протнути човничка своїми іклами, йому загрожують страшні зуби хижої касатки, і навіть велика риба, попавши на гачок, інколи тягне каяк разом з веслярем під воду раніше, ніж той встигне обрізати волосінь. Одним словом, небезпека чигає на ескімоса щомиті, але він не боїться моря, він перемагає природу, він герой серед вируючої стихії.

І той самий ескімос безсилий проти жадібних зайд, які захопили землі його пращурів. Побувавши в кількох селищах, Нансен скрізь бачив одне і те ж: згасання народу. Кожен європеєць почував себе на острові маленьким царком, якому все дозволено, який тут для того, щоб наказувати, розпоряджатися, збагачуватись.

І Нансен вирішив написати книгу про ескімосів. Довгими зимовими вечорами він занотовує до зошита:

«Кожного разу, коли я бачив докази їхніх страждань і лиха, яких ми їм завдаємо, залишок справедливості, що все ж таки жевріє у більшості з нас, збуджував у мені почуття обурення, і мене сповнювало пекуче бажання розповісти правду всьому світові… Я дуже добре знаю, що мій голос буде як крик самітника в пустелі, навіть без гір, які змогли б луною повторити його. Моє єдине сподівання — це пробудити в декого почуття симпатії до ескімосів і співчуття до їхньої долі».

Весною 1889 року скорювач крижаної верховини Гренландії і його супутники покинули Гренландію і вирушили на кораблі до рідних берегів.

Нансен віз не тільки нариси майбутньої книжки, не тільки дуже цінні матеріали спостережень природи острова. Ні, похід через крижану верховину, уроки життя серед небезпек, здобуті від ескімосів, зміцнили в ньому впевненість, що йому буде під силу нова, небагато складніша справа в арктичній

1 ... 48 49 50 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Материками й океанами"