Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) 📚 - Українською

Читати книгу - "Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)" автора Руслан Найда. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:
настав момент, якого я так довго чекав. Сталося це десь за сто днів до твого народження. Я дозволив собі сісти з олівцем за аркуш паперу, не думаючи про те, чим сплачу завтра рахунок за електрику. Не думаючи, чим сплачуватиму рахунки і через місяць, і через рік, бо знав: свої фінансові тили я забезпечив. Сів і справді розслабився – твори, що душі заманеться! Не пригадую, як довго сидів, мабуть, не дуже, хоч година вже була пізня. Тоді в голову стрелив образ. В уяві, а згодом на чистому папері вималювались контури. Не було деталей, одне відчуття. Почав переслідувати образ той олівцем, малюючи десятки ліній.

Тоді й виник серед безкінечності штрихів образ воїна з луком. Не гаючись, витер зайві лінії, і переді мною постав малюнок – особисте нове відкриття, яке віддзеркалювало мій сьогоднішній настрій. Той лучник підштовхнув створити цілу галерею образів. Відчув у собі непоборне бажання працювати, не зупинятись, і тієї ночі я вже не спав. В альбомі з’явились ще два малюнки. Відіспавшись трохи вдень, відбувши необхідні клопоти по господарству і заплановані зустрічі, ледь діждався ночі, щоб поринути в чисту творчість. У такому режимі й проходять ці сто днів. У ніч перед твоїм, сину, народженням, я завершив сотий малюнок. За сто днів випрацювався, вималювався і відшліфувався цей новий і незвичний для мене стиль. Своїми імміграційними малюнками я гордий.

Нарешті вдалося реалізувати те відчуття, що переслідувало мене ще з дитинства. Той надрив скульптурних композицій Мікеланджело. Напруження на межі життя і смерті скіфського стилю. В малюнках (а пізніше в живопису й скульптурі) я передав, як рвуться сухожилля і зв’язки, як напинаються м’язи наперекір усім відомим законам анатомії. Надлюдські, надприродні викручування і вигини персонажів доведені до максимальних можливостей. Коли далі вже неможливо згинатись – це межа. Її я вхопив. Тоді виникає відчуття, що рух зараз почнеться у зворотному напрямку. Наче стисла пружина, у якій на мить завмерла енергія, що ось-ось вибухне. Ніби вигнутий лук мого першого лучника випускає енергію – свою стрілу…

Переплетеність образів останніх ста днів мені нагадує давньоруську в’язь, кельтське, нордичне плетиво. У такому плетиві нема ні початку, ні кінця. Як і у Всесвіті – все єдине і взаємопов’язане. Зупинки не існує – Життя завжди межує зі Смертю, одне – невід’ємна частина іншого, як день і ніч. Рух ще підкреслюється й там, де в однієї людини три або чотири руки чи ноги. Мені здавалось, що зображую не мить, а відтинок у часі. Це можна побачити на фотографіях швидкого руху. Назви я вибирав на контрасті – з трохи шокуючою, але освіжаючою парадоксальністю: Політ Валькірії над Чесапіком, Козак у бейсболці чи щось таке… Так я висмикуюсь із повсякдення і шаблону.

Часто я зображував руку з двома вигинами в двох ліктях. Або викручував ногу у протилежний бік. Потім ловив себе на думці: що це я витворяю? Але коли малюнок завершено і сам вірю зображеному, питання зникає. Мої образи ніби у Вирії, у повітрі. Вони не виростають із землі, як гори, а вільно почуваються у просторі. Аркуш паперу завжди прагну заповнити. Він через силу утримує в собі образ. Так само й тон. Я розтягую його до найчорнішого, коли далі вже нікуди. Це також входить у задум. Межа, максимальність, остання мить перед вибухом. Дух первісності й свободи бути тим і таким, яким хочеш бути.

Іноді мені самому власні образи здаються диваками з музею анатомічних аномалій. Аж одного разу навіть закралась думка виправитись… Але в такому напруженні справді є щось прекрасне – щире й веселе! Мій земляк по Балтиморщині Едгар По писав: «Нема довершеної краси без унікальності пропорції». А улюблений Генрі Мур мовив так: «Краса у греко-римському розумінні не є метою моїх скульптур».

Мій власний сьогоднішній підхід викривлює дійсність? Так! Відчуваєш, як противиться мозок? Добре! Тоді й спитай себе – чому… І сам собі дай відповідь. Ікара теж переконували, що літати – неможливо.

Якщо малюнки не залишили глядача байдужим – моя особиста мета досягнута. Якщо глядач відчув енергію, наповнення, можливо радість чи електричний струм – я себе з честю можу назвати художником. Якщо глядач запам’ятав мій твір і не може викинути його з голови, і щось ніби доповнилось у його житті – вважаю свою місію виконаною. Я залишив штрих в історії мистецтва! Так що, синку, бажаю тобі цікавого життя і Життя з Мистецтвом!

Іммігрантські бувальщини…
Білочка

Наталка з церкви, та, що з двома дітьми, розповіла історію.

– Як я приїхала у Штати, то одразу потрапила до Вашингтона. А там, знаєте, багато зелені, дерева доглянуті, газони смарагдові, правда, стрижуть їх щосуботи – такий гуркіт стоїть на вихідні від тих газонокосилок, як на стройці…

Так от, там заможні люди живуть, дбають про енвайрмент, тобто довкілля. Тому там повно пташок, білочок. Ми їх підгодовували з дітьми. Звикли до них…

А як сюди переїхали, до Балтимора, портового міста, – тут усе цемент та цегла. Будинок на будинку. Навіть у садочках треба цемент розбивати, землю завозити з магазину… От сиджу я якось увечері на стільчику за будинком у бекярді, зір у мене поганий, дивлюсь – білочка біжить. Шустра така, темненька і так спритно шмигає від стіни до стіни, і мене не боїться… Почала придивлятись без окулярів, куди білочка біжить – дерев же немає навколо. Коли діти виходять з хати, кажуть: мамо, та це ж щур! Господи, думаю, так перелякалася…

А потім звикли. Щурів тут, як білочок у Вашингтоні. Частина урбаністичного ландшафту. Особливо пацюків багато по понеділках і п’ятницях, коли сміття виставляють на вулиці. А в них – розгул.

Історії від побратимів. Урбаністична тваринка
1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник)"