Читати книгу - "Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк"

— Чого ви там стовбичите? — вже зовсім весело гукнув я. — Ідіть-но сюди.

Гудзонович підійшов. І почалося братання.

Ми тисли тубільцям руки, вони обнімали нас. Як могли — то словом, то жестами, — розповіли їм, хто ми і звідки.

Нас, видно, трохи зрозуміли, бо старший серед них, алаб, схвильовано вигукнув:

— О, пао-пао мара![46]

Вони були збуджені, раді. А коли я, згадавши мотив старовинної полінезійської пісні «Танок хвиль», якої мене навчила Корділія, заспівав, ці діти природи ойкнули од захоплення.

«Знати мову людей, з якими випало спілкуватися, розуміти їхні звичаї й культуру — значить, шанувати не лише себе, а й інших, їхню гідність, душу. Ось де наріжний камінь гуманізму!» — подумалось мені.

Тубільці кілька разів повторили одне й те ж: Аур, Кілі, Бікіні, Тароа, Еніджун, Айрік, і ми зрозуміли, що то вони називають острови.

— Так що ж це виходить, Гудзоновичу?! — занепокоївсь я. — Може, ми потрапили на Бікіні?

— Не думаю, — повагом відповів він. — Той атол трохи далі на захід, а ми, мабуть, на одному з островів, про які говорять тубільці.

І я вирішив з'ясувати, на якому ж ми острові. Називав Кілі, і тубільці хором повторювали: «Кілі, кілі!», говорив «Аур», вони теж казали: «Аур». З рештою островів було те ж саме.

І все-таки, може, й помилившись, ми зрозуміли, що знаходимось на одному з трьох островів — Тароа, Еніджуні або Айріку.

Ці острови, як я вже казав, складають атол Малоелап, інакше — Кавен, або Аракчеєва.

На мить залишивши Гудзоновича й себе з тубільцями на галяві, думкою полинув у давноминуле — нариси Отто Євстафійовича Коцебу я читав на «Вихорі», а книжку німецького поета й натураліста Адельберта Шаміссо «Мандрівка навколо світу» — вже пізніше.

Із дорожніх нотаток О. Є. Коцебу, командира російського брига «Рюрик», розділ XII (плавання біля Маршаллових островів взимку 1817 року):

«19 лютого о 6 ранку ми були вже під вітрилами і пливли до S повз пасмо малих островів: пройшовши 10 миль, ми побачили, що звідси пасмо простирається до SO; в цьому напрямку відкрили ми досить великий острів і побачили, що перебуваємо біля південно-східної окраїни групи Кавен… Я спрямував судно до великого острова, котрий, як ми пізніше дізналися, зветься Айрік; коли ми до нього наблизилися, то з марса помітили на S з того боку рифу інші острови, які ми прийняли за групу Аур.

О 9 годині ми кинули якір за 60 сажнів від о. Айрік… на вигляд він приємніший за всі острови, які ми раніше відвідували. Увесь берег був густо засаджений пальмами, під якими зведено безліч помешкань… Поки займалися прибиранням на кораблі, дехто поїхав на берег, і ми бачили, як їх зустріли пальмовими гілками й кокосовими горіхами. Невдовзі повернувся Шаміссо, захоплений гарним прийомом…

До нас прибуло багатолюдне товариство, і ми одержали вдосталь кокосових горіхів, замість яких дикуни із захопленням приймали уламки старого заліза…

Після обіду вирушили на берег… Одну стару жінку відрекомендували мені як королеву острова… Вона сиділа на циновці перед гарною хатиною, в оточенні трьох старих, гидких стате-дам; я сів біля неї, а народ нас оточив тісним колом. Вважаючи, що почесне місце, на яке мене посадили, зобов'язує вступити в розмову з королевою, я вичерпав усе своє пишномовство, та старання мої були марні; я не почув ніякої відповіді, і, хоч вона пильним поглядом розглядала мене, її королевські уста залишились безмовні. Зрештою, я відмовився від намагань увійти з нею в бесіду, упевнившись, що високий сан зобов'язує мовчати; її статс-дами, навпаки, безугавно балакали. До подарунку, що я їй дав, королева не доторкнулася, хоч з вдячністю кивнула головою, і його взяли статс-дами…

Потім молодий «тамон» повів мене в досить простору хижину, зведену на чотирьох стовпах, в якій було багато молодих ошатних дам; одна з них, сестра мого приятеля, сиділа окремо від інших; мене посадили обіч неї, народ знову став довкруг нас колом. Принцеса дотримувалась не такого суворого етикету, як королева; вона мала право говорити і дуже раділа, коли я вимовляв хоч слово її мовою; народ також міг тут повеселитися й пожартувати. Щоб потішити мене, принцеса влаштувала пантоміму з піснями, яка звалася «Еп». Дві її подруги підсіли до неї, одна била в барабан, а друга час від часу вторила принцесі в її арії, яка, проте, нагадувала дикий крик. Часто повторювалось «Тотабу», і я дуже жалкую, що не розумів слів. Пантоміма була б непоганою, якби не це кривляння, що його старалися показати дівки. На прощання я подарував принцесі шовкову хустку та інші дрібниці, через які вона так зраділа, що нагородила мене вінком із черепашок.

…Здійснивши прогулянку по цьому острову, я ще більше переконався, що він один з найпрекрасніших; тут видно лише плодоносні дерева і посадки таро. Нам сказали, що острів, який ми бачили на S, входить до групи Аур; отже, Кавен і Аур один від одного на відстані лише десяти миль».

Уривок з книжки А. Шаміссо «Мандрівка навколо світу» (розділ «Від'їзд з Хана-Руру. Острови Радак»):

«19 лютого ми знялися з якоря і попливли на південь вподовж рифу, оточеного зеленою торочкою з дрібних островів. Через десять миль його напрямок змінюється, і внутрішнє море продовжується на південний схід, утворюючи схожу на лантух бухту, де й закінчується ця острівна група. Нашу увагу прикував крупніший острів Айрік, розташований у віддаленій частині бухти, і ми вирушили до нього.

…Нас зустріли досить щиро; подарували кокосові горіхи, ніби ми були їхні старі, довгождані друзі. Це найбільш населений і плодючий острів з усіх, які ми досі зустрічали… До одного юнака, вірніше хлопчика, який ще не був розтатуйований, населення ставилося набагато шанобливіше, ніж до інших вождів, і тому ми відразу зрозуміли, що це володар острова. Але така ж