Читати книгу - "Гетьманська Україна, Олександр Іванович Гуржий"

"Сухі" цифри обчислюють загальну довжину кордонів Правобережної України XVIII ст. в 3116 км, її площу - в 160 тис. кв. км, кількість її населення, яка весь час змінювалася, за переписом 1795 p. становила 3 421 935 чоловік.

Особливості розвитку правобережних земель як частини України зумовлювалися характером історичної долі окремих регіонів, своєрідними природно-географічними умовами. Багато іноземних мандрівників, подорожуючи територією Правобережжя, описували неповторну чарівність і красу її природи. Зокрема, прусський інженер К.Гаммард, який брав участь у другій російсько-турецькій війні й проїжджав через правобережні містечка і села в 1783 p., залишив такі свідчення: "Україна - край багатий, має гарне розташування, чудовий клімат, лише очікує на людей, які могли б посісти належне їм у Європі місце. Ця країна за своєю природою не схожа ні на скелясті й порожні Альпи, ні на Швейцарію... В надрах землі містяться великі багатства (вугілля, руда, нафта тощо)..." Українські села, як занотовував Гаммард, потопали у зелені, а біля кожної хати були фруктовий сад і яриновий город.

Отже, Правобережна Україна - велика за площею історико-географічна земля, яка об'єднувала Київщину, Волинь та Поділля. Сьогодні до її складу входять території Київської, Черкаської, Кіровоградської, Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Рівненської і Волинської областей.

Ареал історичної Київщини загалом збігається з басейном Дніпра. Ця річка (2248 км) є найбільшою в Україні і третьою за довжиною водною артерією Європи. Високий правий берег, який піднімається над рівнем Дніпра на 50-100 м, порізаний багатьма ярами та балками і має гірський характер. З правого боку Дніпро має такі великі притоки, як Прип'ять, Тетерів, Ірпінь та ін. У XVII-XVIII ст. ширина найбільшої річки України сягала від 300 до 1400 м. Саме ця природна обставина стала однією з причин того, що, починаючи з першої половини 60-х pp. XVIII ст., Дніпро поділив Гетьманську Україну на два державно-політичні центри - Правобережну і Лівобережну Гетьманщини.

Північна частина Київщини, що з давніх часів називається Поліссям, входить до зони мішаних лісів. Більшість її площі вкрита болотами і лісами. Землі, що йдуть на південь, належать до лісостепової зони, власне, її Дніпровсько-Дністровської частини з Північною і Центрально-Придніпровською височинами та Київським плато. Це - Наддніпрянщина.

Волинь, яка охоплює територію на південь від Прип'яті й тягнеться до верхів'їв Західного Бугу, більшою частиною належить до зони мішаних лісів. Менша, північно-східна частина (так зване Волинське Полісся), входить до Лісостепу, який накладається на Волинську та Поліську височини. Волинська земля лежить на межі двох краєвидів: північного (льодовикового) й південного (ерозійно-ярового) - і є дуже мальовничим краєм. Більшість дослідників стверджує, що означення "Волинь" походить від назви прадавнього червенського міста Волинь (Велинь), що було розташоване поблизу Володимира Волинського.

Український плуг

Термін "Подільська земля" вперше згадується у літописах періоду правління литовського князя Ольгерда Гедиміновича в середині XIV ст. Згідно з історико-географічними дослідженнями львівського історика Я.Дашкевича, назва "Поділля" (зустрічається вже у 60-х pp. XIV ст.) означає територію, що розташована в долинах або поряд із ними. Отже, територія Поділля - "краю долин" - охоплює південні частини сучасних Хмельницької і Тернопільської та західні землі Вінницької областей. Східний район Поділля - Брацлавщина - включає басейн Бугу і частково Росі, правої притоки Дніпра, й майже весь належить до лісостепової зони.

З огляду на те, що через Поділля прослали свій шлях річки Дністер та Буг (Бог), географічно воно розділилося на дві частини - Подністров'я і Побужжя. На Поділлі Дністер в'ється широкою стрічкою поміж високих берегів (середня ширина - 100-200 м). Поблизу м.Ямпіль Дністер, пробиваючись крізь кристалічну плиту, утворює пороги. А вже нижче Тирасполя річка творить так звані Дністрові плавні з болотистою долиною, яка майже вся заросла очеретом. В останній чверті XVII-XVIII ст. Дністер неодноразово (в 1688, 1700, 1730, 1733 та 1744 pp.) нагадував про себе великими повенями.

Поділля є центральною частиною колишнього Передкарпатського Валу. Його рівнинні землі оживляє смуга більших і менших сіро-сріблястих так званих сколиць. Це Подільські Товтри - вузькі й довгі скелясті горби, що здіймаються над рівниною до 435 м.

Більшість земель Правобережної України славилася великою родючістю ґрунтів, що пояснювалося значним вмістом у них гумусу. Чорнозем переважав на Київщині, в окремих районах Волині та Поділля. Економічний ефект господарювання на масних, достатньо зволожених чорноземах Лісостепу був вражаючим. Так, наприклад, на землях Київщини середній урожай зернових доходив до 70-80 пудів з десятини. Північні землі Правобережжя займали попільникові ґрунти, які були менш придатними для хліборобства через низький відсоток гумусу й велику кислотність. На Поліссі переважав піщаний ґрунт, що також значно поступався родючістю чорноземам і сіроземам.

На Волинь та Полісся поширюється лісова смуга бореального клімату, де характерною рослинною формацією є ліси. Сприяють їхньому розвиткові достатня кількість атмосферних опадів та брак довготривалих посух. Перехідною між Поліссям і степами, що розпочинаються вже на південь від Брацлавщини, є лісостепова смуга, де переважають листяні дерева - дуб, граб, береза, осика, вільха, липа, тополя та ін. Середня температура року тут трохи вища від температури лісової смуги.

Український плуг

Тваринний світ правобережних земель України в XVII-XVIII ст. відрізнявся своєю строкатістю. У ті далекі часи тут можна було зустріти сарну, оленя, ведмедя, кабана, лисицю, вовка, дикого кота, куницю, борсука, тхора, видру, вивірку та зайця. Характерними для Полісся були такі тварини, як лось, рись, росомаха, зубр. Крім того, ще на початку XVIII ст. тут водився тур - велетенський бик чорної масті з великою головою, грубою шиєю, невеликим підгруддям та величезними рогами.

Природне середовище впливало на формування народної ментальності. На більшій частині Правобережжя переважав тип хлібороба-воїна, який найбільше цінував власну свободу. Водночас вигідні умови життя українців пом'якшували загальнонаціональні