Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

після праці, в'язні одержували з кухні їжу (обід), в більшості квашену зіпсуту капусту та декілька ложок каші-«сєчки», пізніше переходили вечірню перевірку. Опісля до 10 год. вечора можна було вільно перебувати в бараках, або відвідувати інший барак в таборі, якщо не було окремої заборони. Наприкінці 1953 р. дозволяли в бараках читати, писати, грати в шахи. Ніхто з в'язнів не мав права мати приладдя до голення. 1954 року дозволено в таборах творити гуртки мистецької самодіяльности та спортові. Поворотець О. Ґ. свідчить, що він знає багато українців, які ув'язнені в концтаборах як антикомуністи та борці проти московської окупації в Україні. О. Ґ. перебував в концтаборі Норильську на ріці Єнісей і стверджує, що в таборі за його часів було ув'язнено понад 3 000 українців, т. зв. бандерівців. Вони походили з різних земель України: Чернігова, Києва. Львова, Дніпропетровська.

Свідчення ч. 10. Поворотець перебував на Воркуті в таборі ч. 61. В тому таборі ув'язнено до 1 400 осіб. Всі вони працюють на заводі цементу та в каменоломах. З табору ч. 51 в'язні працюють в цегольні. Поворотець стверджує, що зустрічав у таборі одного українського поета, який з пам'яти читав в'язням свої вірші. Перед війною він опублікував один свій вірш, за який і був арештований та засуджений на 20 років концтаборів. Інший поворотець Г. Ґ. перебуваь у таборах Берестя-Литовського, Бобруйська, Мінська, Кам'янки (коло Бобруйська), у в'язницях: Берестя-Литовському, Мінську, Москві, а потім Воркуті шахта ч. 40, Азбесті та Свердловську. В Азбесті знаходився від травня 1951 р. до вересня 1953 р. Стара адреса табору: поштова скринька ч. 5110/45, нова число 5110/26. В таборі, де він перебував, було до 2 000 в'язнів. Існував окремий жіночий табір, який зліквідовано. Поворотця Г. Ґ., після звільнення з табору, перевезено до Свердловська, де він міг вільно ходити по місті. В Свердловську та його околицях поселено велику кількість засланих німців, українців та інших поневолених Москвою неросійських народів. Засланці мають право виходити лише на віддаль одного км поза межами місцевості їхнього замешкання. За переступлення межі суворо карається. Свердловськ заселений різноманітними національностями, з яких найбільше татар. Звільнених з Свердловських концтаборів призначають до праці на підприємствах Свердловська та його околиць. Жити їм на місці старого замешкання перед арештом категорично заборонено. В самому місті функціонують великі підприємства, які виробляють екскаватори, танки, гармати, різну зброю та машини, а в околицях Свердловська є великий артилерійський полігон.

Свідчення ч. 11. Поворотець свідчить, що в Ревда існує табір поштова скринька ч. 5110/24, а в Первоуральську табір поштова скринька ч. 5110/23. Табір РТУ в Первоуральску має поштову скриньку ч. 5110/22 і знаходиться біля гумової фабрики. Головним управлінням концтаборів Первоуральська є так званий «Бункерлаг», поштова скринька ч. 5110/21. Крім них існують ще табори: Кам'яні Палатки — поштова скринька ч. 5110/28, Трісчерка — поштова скринька ч. 5110/25, Первоуральськ — поштова скринька ч. 5110/27. Кількість таборів поворотцеві невідома, але він знає 8 окремих таборів, які належать до Свердловського таборового управління. Поворотець стверджує, що в СССР існують окремі концтабори-мовчанки. До таких таборів належить Чезказкан (можливо Джесказкан). Точної назви поворотець не може пригадати, бо вимова її для нього, як чужинця, дуже важка, але він декілька разів ствердив, що такі табори існують і в'язням там цілком заборонено між собою говорити. Вони мають право відповідати тільки на запитання адміністрації в окремій, призначеній для того, кімнаті. Більшість в'язнів таборів мовчанки засуджена на 25 років ув'язнення.

В околицях міста Сталінськ існує жіночий табір, де жінки мусять ходити до праці, взявшись під руки. 1950 року в жіночому таборі відбулися масові розстріли.

84 км на схід від м. Челябінська існує окремий табір під назвою «Плятіна». В'язні працюють в плятинових копальнях, серед них дуже багато хворих. Поворотець знає про існування в Челябінській області режимного табору ч. 29, в якому ув'язнено до 1 500 осіб.

Свідчення ч. 12. В Казахстані серед Алтайських гір знаходиться концтабір Леніногорського управління. В'язні того табору працюють в копальнях золота, срібла, оливи та міді. Після закінчення свого терміну ув'язнення їх поселюють в околицях табору примусово.

Поворотець М. Б. свідчить, що на Воркуті, 100 км на північ від новозбудованого міста, знаходиться окремий табір «Хальмерія» — в перекладі долина тисячів вітрів. Це остання станція воркутської залізниці, в таборі ув'язнено виключно українців та німців. 1949 року в тому таборі померли д-р Павел Бурггардт та Вагнер — обидва з Берліну. Поворотець М. Б. стверджує, що в таборі ч. 6 Інта ув'язнено 1 600 в'язнів, з яких більшість українців, 25 німців, а останні — це так звані «нацмени» СССР. Росіян немає, за виключенням працівників адміністрації табору. Всіх в'язнів, підсовєтських громадян, після закінчення терміну ув'язнення поселюють в околицях Інти. В'язнів (інваліди) з таборів Інти пересилається до інвалідного табору Абезь, або до лікарні, де вони й помирають. Табір ч. 5 в Інті — це пересильний табір, а поруч з ним функціонує жіночий табір, в'язні якого працюють переважно на будівництвах. Тим, що працюють в шахтах і перевиконують норми, пересічно нараховується за день праці 28 карб., згідно з 4 розрядом тарифної кваліфікаційної сітки. 60 %, тобто 20 карб. 80 коп., стягається на користь держави, 6 карб. 40 коп. стягається з в'язня на харчі та таборову обслугу, а 80 коп. зараховується йому на його особистий рахунок. Нараховані гроші він має право одержати лише після звільнення. Ув'язненим шахтярам один раз на рік шахтоуправління дає тритижневу відпустку. В'язень лишається в концтаборі і під час відпустки мусить працювати на інших працях, за яку йому платні не зараховується.

Існує концтабір Поломб, в якому українці становлять 50 % загальної кількости в'язнів.

Поворотець А. Л., народжений у Мюнхені, оповідає, що під час його перебування з родиною в. Берліні, большевики вивезли їх на працю до Мартовської ділянки, що знаходиться в лісах за 300–400 км від Казані та 120 км від Ішкарля. А. Л. з його родиною везли у товаровому вагоні разом з іншими заарештованими родинами. В дорозі харчували їх лише рибою та сухарями, як дорослих так і дітей. В Уршунці приміщено їх серед лісу в бараках і примушено щоденно працювати на важких працях в лісорозробці, за що адміністрація платила по 50 карб. за 2 тижні праці. Поворотець А. Л. оповідає, що в околицях Мартовської ділянки поселено велику кількість засланих українців. Комендантом концтабору, в якому перебувала родина