Читати книгу - "Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На противагу цьому, святкування 7 листопада річниці Жовтневого перевороту у СРСР було більш помпезним: військовий парад, «демонстрацію трудящих» на Красній площі та обов’язкову присутність «вождів» на трибуні Мавзолею. Аналогічні заходи відбувалися й у День міжнародної солідарності трудящих 1 травня.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 р. «Про оголошення 9 травня святом Перемоги» (газета «Известия», 9 травня 1945 р.)
Лише 1965 року Свято Перемоги знову стало вихідним. З цієї нагоди на Красній площі провели військовий парад. На ньому уперше пронесли «Прапор Перемоги» та продемонстрували зразки радянських міжконтинентальних ракет. Тоді ж запровадили ювілейну медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», якою нагородили більше 15 мільйонів осіб. Одразу сімом містам Радянського Союзу присвоїли почесне звання «місто-герой» (про міста-герої читайте у міфі 48). У кремлівському Палаці з’їздів пройшло урочисте засідання з участю керівництва держави. Започаткували й традицію вшанування загиблих хвилиною мовчання на загальносоюзному телебаченні та радіо.
Рішення про зміну статусу Дня Перемоги прийняло найвище керівництво СРСР на чолі з Леонідом Брежнєвим. У цей період компартія гостро потребувала підвищення авторитету. Тому почала активно експлуатувати патріотичну тематику та створювати культ ветеранів війни. У 1967 році напередодні 9 травня у Москві урочисто відкрили меморіальний комплекс «Могила невідомого солдата». Вічний вогонь для нього доставили з могили «героїв Жовтня» у Ленінграді. Біля меморіалу встановили пост почесної варти № 1, а покладання вінків до нього першими особами держави стало традиційним заходом у День Перемоги.
Як бачимо, значення одного з найголовніших свят День Перемоги набув лише у брежнєвські часи. Однак і тоді він продовжував ділити цей статус із 1 травня та 7 листопада.
Між іншим, у світі немає як такого єдиного для всіх свята під назвою День Перемоги. У багатьох країнах День Перемоги означає виключно їхню власну перемогу. Найчастіше — у війні за незалежність або ж узагалі просто одній із битв проти загарбників.
Саме таким є свято Перемоги для мешканців Бангладеш (у війні за незалежність проти Пакистану), В’єтнаму (у війні 1965–1975 років проти США), Естонії (у битві в місті Винну з німецьким Ландвером у 1919 році), Північної Кореї (у війні 1950–1953 років проти Південної Кореї та США), Туреччини (у битві при Думлупинарі проти Греції, якою завершилася війна за незалежність у 1922 році), Хорватії (у війні за незалежність). У цих країнах День Перемоги приурочено до інших дат, які не збігаються з 9 травня.
Деякі країни взагалі не мають у своєму календарі свята під назвою День Перемоги. Це, наприклад, Уругвай, Нова Зеландія та Панама.
У країнах Західної Європи та США перемогу над нацизмом вшановують не 9, а 8 травня. Ця дата приурочена до набрання чинності Актом капітуляції Німеччини, який підписали представники США, СРСР та Третього Райху. У більшості країн Європи цей день має назву День перемоги у Європі, День перемоги над нацизмом, День пам’яті та примирення або ж просто День закінчення війни у Європі. Словаччина 8 травня відзначає День перемоги над фашизмом. У Нідерландах День визволення від нацистських загарбників святкують ще раніше — 5 травня. А в Італії Днем визволення від німецької окупації є 25 квітня.
У 2004 році Генеральна Асамблея ООН у резолюції про святкування 60-ї річниці закінчення Другої світової війни зазначила, що держави можуть мати власні дні перемоги, визволення та святкування і проголосила 8 та 9 травня днями пам’яті і примирення. Країнам-членам Організації, приватним особам та неурядовим організаціям пропонується щорічно відзначати один або обидва ці дні для вшанування пам’яті усіх жертв Другої світової війни.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 р. «Про оголошення 1 січня неробочим днем»
Однак світ далеко не обмежується лише США, країнами Європи та колишнього СРСР. А поза їхніми межами інші країни взагалі не святкують ані День закінчення війни у Європі, ані День перемоги над нацизмом. Цього свята немає в Аргентині, Бразилії, Китаї, Мексиці, Чилі, Японії та цілій низці країн Африки, Азії та Південної Америки.
Лише на пострадянському просторі, за винятком країн Балтії, День Перемоги і далі відзначають 9 травня. Як державне свято він існує у таких країнах, як Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан, а також у низці самопроголошених «республік». Та й те лише через міцність звички.
В Україні ця традиція поступово відходить у минуле — з 2015 року на державному рівні 8 травня відзначається День пам’яті та примирення, а 9 травня День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Міф 47. Жуков — «Маршал Перемоги»
Чому ж міф про командуючого-людожера закрив своєю чорною тінню саме маршала Жукова? <...> Але мішенню маршал Жуков став з іншої причини, з якої не припиняються нападки на нашу Перемогу в цілому. Просто наш великий полководець XX століття — її символ.
Мединский В., «Война. Мифы СССР. 1939–1945», 2014 р.Суть міфу
Георгій Жуков був геніальним стратегом, найталановитішим і найрезультативнішим серед інших радянських полководців часів війни і зробив найбільший внесок у перемогу над Німеччиною, за що був названий «Маршалом Перемоги».
Факти стисло
Називати Георгія Жукова «Маршалом Перемоги» не просто некоректно, а й безпідставно. Як полководець на фронтах війни, він не лише здобував перемоги, а й зазнавав нищівних поразок. Проведені ним як командувачем фронтами операції або ті, які він планував як начальник Генштабу і куратором яких був як представник Ставки Верховного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна і міф. Невідома Друга світова, Володимир Михайлович В'ятрович», після закриття браузера.
