Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

Піднімаю голову і схвильовано вдивляюся в його незворушний профіль.

- Цей зв'язок, як не крути - робить нас вразливими і залежними. Такий собі свого роду капкан, - продовжує філософствувати Ерік. - Так, це дарує нам непередавану насолоду, повноту почуттів, сенс життя. Але так само є точкою найгострішого болю. Болю іншого характеру, того самого місця, яке не загоюється. І я вирішив, що ні в кого не буде такого впливу наді мною. Не хочу збожеволіти, якщо раптом втрачу свою справжню любов. Та дівчина і так проживе без мене яскраве і, я сподіваюся, щасливе життя. Перевертні паруються і без містичного зв'язку, обрані є не у всіх.

- Мені тебе не зрозуміти, - знову лягаю на спину, із сотні тисяч зірок наді мною обираю одну.

Не можу поки визначитися що мені не подобається найбільше - його зухвалі посмішки або ця безглузда манера хмикати та зітхати після моїх слів.

- З усього можу зробити висновок, що ти благополучно знюхалась зі своїм вовком. Ну, і як тобі тепер? Знати, що його руки більше ніколи до тебе не доторкнуться?

- Нісенітниця! Ми що-небудь вигадаємо, наприклад, повбиваємо усіх членів альянсу, і тоді через деякий час я знову буду з Тімом!

- Нуууу звіііісно, - скептично тягне Ерік, і в цей момент я ненавиджу його найсильніше. - Він вочевидь і правда класний пацан, якщо вартий тисяч життів і твоєї власної шкури.

- Ти не знаєш про що говориш, ти від цього відмовився! - розлючено огризаюся я. - А твої руки хіба не замазані кров'ю вульфенів?

- Я був змушений!!! - він все ж зривається на крик, але одразу  заспокоюється, - Я завжди дотримувався закону і знаю ціну загублених душ. Ми маємо право вбивати лише у двох випадках - з метою самозбереження і тварин заради їжі. Ситуація на яхті була критичною - ми захищалися. Але усіх ми не подолаємо, Нікі, поки в їхніх головах буде бродити ідея розквіту ери нашого племені. Тут потрібна хитра тактика. І врахуй, якщо тебе раптом стануть шантажувати життям цього твого Тіма - я сам його вб’ю. Заради твого кохання-зітхання   я не підставлю під загрозу співіснування нашого народу та людей. Альянс зібрався порушити цю рівновагу, і якщо життя твого милого буде необхідною жертвою - ти підеш на це.

- Я тебе знищу ... порву на дрібні шматки ...

- Ой-ой, налякала їжака голою дупою! - не дає він мені договорити.

«Ось так ми і жили душа в душу, то він мені, то я йому».

На цьому острові більше ні душі. Ми замкнені тут, оточені водою, заточені в оболонку свого розуму. Бранці інстинктів, своєї  надприродності. Але тварини в нас лише частина, а людське мислення змушує аналізувати та підлаштовуватися до обставин.

На світанку тихо йду бродити околицями. Але коли сонце стає в зеніт - знову повертаюся до Еріка. Що дивно. Переконую себе, що це страшний голод змусив мене поступитися і прогнутися.

Ерік до цього часу вже навіть виловив пару рибин та розвів вогонь.

- Чи не скучив? - близько не підходжу, але не іронізувати не можу. - Та ти в нас годувальник.

- Хто ж ... якщо не я. ... Пригощайся, не соромся, - іронії йому теж не позичати. - Бачила що-небудь цікаве? Зустрічала кого-небудь?

- Любиш знущатися? - скривилася я як зазвичай.

- Як і ти. ... А ось я бачив окільцьованих птахів, пернаті гніздяться тут. Судячи по флорі та фауні - ми на Гавайських островах, а це один з незаселених заповідних островів. І люди час від часу сюди навідуються. Так що…

Яке цікаве відчуття. Якщо ще зовсім недавно по відношенню до Еріка в мені вирували лють та неприйняття, то тепер мій внутрішній шторм стихає, на мене лише іноді накочуються слабкі хвилі агресії й одразу  відпускає. Ось і зараз, спалахнувши як сірник, розсердившись на цього ерудита, я відчуваю полегшення вже буквально через пару хвилин.

- І чим займемося? - питаю ледачим тоном. - Шкода м'яч не захопили.

- Все на краще, у нас буде час притертися, розробити стратегію, в решті  решт, перестати провокувати один одного, - спокійно простягаючи мені рибу на імпровізованій тарілці, якою служить широкий лист якоїсь рослини, Ерік сканує мене своїм проникливим поглядом. Він звичайно очікує від мене всякого, але по цих очах бачу, що він вірить у свою теорію партнерства альф.

- Сподіваєшся, що ми потоваришуємо?

- У нас не буде інших варіантів, Нікі, - його сірі очі пильно вдивляються в мої. Мимоволі покриваюся мурашками. - Решта рішення не вихід, - додає Ерік, немов мої думки для нього відкрита книга.

- Гаразд ... подивимося, - на цей раз зітхаю я.

Риба, приправлена ​​травами і якимись кислими цитрусовими, вийшла шалено смачною. Мене як дівчину повинні були б зачепити кулінарні здібності хлопця альфи, але я лише стримано посміхаюся, дякую йому, що вже за межею фантастики і біжу до води.

Ми спостерігаємо один за одним. Засвоюємо нові умови. Це нелегко і за один день свою натуру не перебудуєш, якщо це взагалі можливо.

    Вирішую перевірити теорію на практиці. Ерік, зайшовши по пояс у воду, щось видивляється на дні. Він чує, що я підбираюся до нього, але явно не очікує фонтану бризок собі в спину.

Різко розвернувшись, він відповідає мені тим же - і пустуючи, ми здіймаємо вгору цілі водоспади. Через пелену води не відразу помічаю його стрибок у мій бік. Ерік хапає мене за талію і ми обидва опиняємося під водою. Я намагаюся спливти, мені не вистачає повітря, викручуюся , смикаюся, майже б'юся за життя, але у нього мертва хватка. Після сильного поштовху опиняюся вже на березі, одночасно кашляю та з болем жадібно хапаю повітря, незважаючи на те, що Ерік притиснув мене до піску своїм тілом.