Читати книгу - "Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих"

— Ти думаєш про Я-23? — спитав Флоріан. — Хто це саме?

Бартек запитливо глянув на нього. Невже Флоріан агент гестапо? Ні, це неможливо. Але ж в донесенні Філіпа говорилося ясно: “Не виключено, що в загоні перебуває агент гестапо”. Тільки ж Флоріана завербував Філіп. Вони підтримували між собою зв’язок уже понад рік. У Флоріана було багато можливостей провалити групу через радіостанцію. Він завжди знав, де вони переховуються. Що означало це попередження Філіпа? Чи запідозрював він когось конкретно? На жаль, Філіп уже нічого не скаже.

Флоріан зніяковів під пильним поглядом Бартека. Добре знайомим Бартекові жестом він розкуйовдив чуба.

— Вибач, — мовив, — це безглузде запитання.

Цей жест, невідомо чому, заспокоїв Бартека, розсіяв його сумніви.

— Найгірше, — сказав Бартек, — що Я-23 ще сьогодні мав передати відомості про термін бомбардування заводу. “Тітка Зюзанна” чекатиме. У Філіпа теж є ціаністий калій? — пошепки спитав він.

— Ти гадаєш, що він ним скористається?

— Ні. Якщо гестапівці мають хоч трохи глузду, вони його пожаліють. На це вся надія.

— А потім боєм його звільнити чи як?

— Про те подумає округа. В усякому разі, без дозволу людини, яка стрічалася з Філіпом, — без Я-23, — робити цього не будемо.

— Коли Я-23 не схоплено… — спохмурнів Флоріан.

— Сподіватимемося на краще. Я зустрінуся з кимось із округи ще сьогодні. Буде нарада. Слушна нагода, щоб попередити хлопців з інших загонів про наміри СД. До мого повернення, — Бартек встав і потягнувся, — командуватимеш загоном ти. В разі чого, знаєте, куди тікати. Вистав охорону з боку колії.

— Так, — виструнчився Флоріан.

Анка скінчила пересилання, замкнула шафу, підійшла до Бартека.

— Що зробити опівночі? В час виходу в ефір. “Тітка Зюзанна” нагадує, щоб повідомили їй день і годину нальоту.

— Оголосиш перерву. — Погладив її по щоці. — Відгукнемося днів за три на резервній хвилі. Скажеш, стався великий провал: заарештовано Філіпа, а можливо, й Я-23. — Він різким рухом пригорнув її й поцілував у губи.

— Сподіваюся, — сказав він уже з порога, — що застану вас тут…

7

— Янку, Янку, — верещала закутана в хустку жінка, висунувшись з вікна переповненого вщерть поїзда вузькоколійки. — Вій лишиться, дурненький, лишиться! — лементувала вона.

Малий, смішний локомотив здригнувся й потяг, важко пихкаючи, кілька невеличких вагонів. Молодий чоловік біг якусь хвилину обіч поїзда, потім схопився за поручні останнього вагона, повис на мить у повітрі, бо поїзд набрав уже швидкості, але, врешті, йому вдалося присісти навпочіпки на підніжці.

— Ну от і все гаразд, — мовив Клосс. — Устиг сісти.

Жінка подякувала йому самими очима й відсунула трохи клунок, що тиснув Клоссові ногу.

Добре йому, хоч і тісно. Вбранням він майже не відрізнявся од решти пасажирів. Приладнався до окупаційної дійсності. Інтелігентний Роде, певно, роззявив би рота від здивування, коли б побачив його в цій цивільній куртці зі смушевою обшивкою, в бриджах і чоботях, у кепці, недбало зсунутій набакир. Клосс дуже рідко одягається в цивільне. Це надто небезпечно. Хоч походжати в мундирі офіцера вермахту на вулицях міст Генерал-губернаторства теж не вельми проста штука. Та, про всяк випадок, він забезпечив собі алібі. Подзвонив до Роде й розповів про підозри гестапо: в навколишніх лісах нібито діє партизанська радіостанція. Шкода, що її ліквідує Гайбель, а не абвер. Роде клюнув на приманку. Тоді Клосс запропонував йому, що він сам спробує дістатися до радіостанції. Роде зрадів, але про всяк випадок застеріг Клосса, що він іде на власний риск. Що ж, завтра треба буде йому доповісти — знайти радіостанцію, на жаль, не вдалося. Той скривиться, напевно, скаже, що з самого початку не вірив в успіх цього заміру, а можливо, коли буде в доброму настрої, похвалить Клосса за відвагу. Але Клосс дістанеться до радіостанції. Мусить до неї дістатися ще сьогодні, до настання ночі, бо знає, що рівно о першій годині нуль-нуль радіостанція вестиме передачу. Востаннє, щоб інформація про день виїзду інженера Майєра разом із зразками його танків дійшла, змогла дійти туди, звідки мають вислати ескадрилью бомбардувальників, щоб унеможливити виїзд.

Довідатися про точну дату виїзду йому допоміг випадок. Він подзвонив Майєрові за півгодини по тому, як вийшов з заводу, аби сказати йому, що військова лінія до Гамбурга так перевантажена, що тільки десь у п’ятницю він зможе довідатися про долю його родини.

— На жаль, буде надто пізно, — відповів Майєр. — У четвер на світанку виїздимо. — Йому і невтямки було, що цією єдиною фразою він обернув завод разом з зразками танків на згарище.

А щоб це могло статися, Клосс вирядився в цивільний одяг, що зробило його звичайним молодим чоловіком як на ту пору, весну сорок третього року, який, очевидно, займається конспірацією або принаймні контрабандою.

Певна річ, поїздка до лісу була викликана крайньою необхідністю. Він зважився на це тільки тоді, коли по дорозі до Філіпа, за старою звичкою, затримався перед вітриною годинникаря, щоб перевірити свій годинник. Йшов правильно. Але точний час показував не бридкий годинник з двома маятниками, а паскудний блазень з циферблатом на животі. Клосс, не оглядаючись, поминув браму будинку номер тридцять два. Зупинив рикшу, що саме проїздив, і звелів везти на Затоже. Найперше, що йому треба зробити, це попередити Філіпа. Ллє в районі маленьких будиночків для однієї родини, де в тітки мешкав Філій, вій помітив чорного “оппеля”, реєстраційний номер якого запам’ятав. На ньому їздив Бруннер. Щедро винагородивши рикшу, який, певно, страшенно здивувався, чого це раптом офіцерові вермахту забаглося проїхатись, повернув до центра міста. З першої ж аптеки задзвонив по трицифровому номеру. Відповіли, що пап Козьол виїхав через хворобу бабусі й не відомо, коли повернеться. Це був пароль, що означав тривогу.

“Чи Філіпові вдалося зникнути? — розмірковував Клосс. — Яке саме кільце ланцюга порвалося? Чи був це постріл наосліп, чи ланка добре розробленої операції?”

Клосс оддав би чимало, щоб знати відповідь на ці запитання. Коли б йому принаймні довідатися, що годинникаря не викрито. Те, що той устиг виставити блазня, ні про що не свідчить. Якщо гестапо розгадало систему зв’язку, то воно викрило й годинникаря і в кімнатці за крамничкою чекає на клієнтів. “Ні, іншого виходу немає”, — розмірковував далі Клосс. Він мусить зробити цю ризиковану подорож і зустрітися з Бартеком, бо тільки так можна передати інформацію, від якої залежить багато чого. І спробувати заново налагодити втрачений зв’язок. Але риск великий. Надто після ранкової конференції в Гайбеля. Клосс мало вірив його похвальбі. Людей з