Читати книгу - "Казки роботiв. Кiберiада"

Коли він, трохи накульгуючи, підійшов до машини, вона, зауваживши в його руці обценьки й вираз відчаю в очах, вибухнула такою пристрасною лірикою, благаючи про милосердя, що розчулений Трурль пожбурив інструменти геть і повернувся до себе. А Електрибалт і далі продукував нові твори, котрих на підлозі було вже мало не до пояса. Вся зала сповнювалась шурхотливим океаном паперу.

А коли наступного місяця прийшов рахунок за витрачену машиною електроенергію, у конструктора потемніло в очах. Він охоче порадився б зі своїм давнім другом Кляпавцієм, але той наче крізь землю провалився. Поміркувавши, Трурль одного разу вночі перетяв дріт, яким подавався електричний струм, розібрав машину, навантажив на корабель, вивіз її на один невеличкий планетоїд і там знову зібрав, умонтувавши їй як джерело творчої енергії атомний реактор.

Потім він тихцем повернувся додому. Але історія на тому не скінчилася, бо Електрибалт, позбавлений змоги друкувати твори, почав передавати їх на всіх діапазонах радіохвиль, від чого екіпажі та пасажири ракет впадали в стан ліричного заціпеніння, а вразливі натури зазнавали тяжких нападів захвату з подальшим отупінням. З’ясувавши в чім річ, керівництво космонавтики офіційно звернулося до Трурля з вимогою негайно ліквідувати машину, яка своєю лірикою порушувала громадський спокій і загрожувала здоров’ю пасажирів.

І тоді Трурль почав ховатись. На планетоїд послали монтерів, щоб вони запломбували в Електрибалта ліричний слововилив, але він приголомшив їх кількома баладами, – і посланці не виконали свого завдання. Тоді послали глухих, проте Електрибалт руками передав їм ліричну інформацію. Почалися відверті розмови про потребу каральної експедиції або про бомбардування електропоета. Аж тут його придбав один володар із сусідньої зоряної системи й перевіз разом із планетоїдом до свого королівства.

Тепер Трурль міг уже не ховатись і полегшено зітхнув. Щоправда, на південному небосхилі час від часу можна було побачити вибухи супернових зірок, яких не пам’ятають і найстаріші люди; ходять непевні чутки, начебто це має якийсь зв’язок із поезією. Мовляв, той володар з дивної примхи наказав своїм астроінженерам підключити Електрибалта до сузір’я Білих Гігантів, внаслідок чого кожна строфа вірша перетворювалась на величезні протуберанці сонць, так що найбільший поет Всесвіту передає свої вірші пульсуванням вогню одразу всім безконечним галактичним безодням. Одне слово – той великий король зробив його ліричним мотором сузір’я Вибухових Світил. Якщо й була в тому хоч крихта правди, то все те коїлося занадто далеко, щоб могло потривожити Трурлів сон. А Трурль усіма святими заприсягся ніколи вже не братися до кібернетичного моделювання творчих процесів.

ПОДОРОЖ ДРУГА, АБО ПРОПОЗИЦІЯ КОРОЛЯ

ЖОРСТОКІЯ

[18]

Трурль і Кляпавцій пишуть оголошення (непотрібними зірками в космосі) про те, що шукають гідну роботу. За цим оголошенням звертається посланець царя Жорстокія. Він заманює друзів у володіння царя, де їм пропонується зробити чудовисько для царського полювання. Гра з боку Жорстокія ведеться нечесно, але друзі з честю виходять з безвиграшної ситуації, створивши незвичайне чудовисько...

Нечувані наслідки застосування Гарганціянового рецепта так розбурхали в обох конструкторів жадобу пригод, що вони постановили вирушити ще раз у незнані краї. Та коли настав час уточнити мету подорожі, виявилося, що про згоду й мови не може бути, бо в кожного були свої наміри: Трурль, який обожнював теплі краї, мріяв про Вогнелію, країну Полум’яногів, тим часом як не такий запальний Кляпавцій обрав галактичний полюс холоду, чорний континент поміж п’ятьма крижаними зірками. Після добрячої сварки приятелі мали вже розійтись, коли Трурлеві спала раптом на думку чудова ідея.

– Слухай, – сказав він, – адже ми могли б оголосити про наш намір і з усіх одержаних пропозицій вибрати одну, яка буде нас найбільше влаштовувати.

– Дурниці! – відповів Кляпавцій. – Де ти збираєшся дати оголошення? В газеті? А як далеко вона розходиться? На найближчу планету дійде за півроку. Так і життя мине, перш ніж надійде якась пропозиція!

Тоді Трурль, поблажливо усміхнувшись, виклав приятелеві свій оригінальний план, на який Кляпавцій хоч‑не‑хоч змушений був пристати, і обидва взялися до роботи. За допомогою збудованих нашвидкуруч спеціальних приладів вони стягли найближчі зірки й виклали з них такого велетенського написа для оголошення, щоб його видно було з небувалих відстаней. Перше слово вони виклали тільки з самих блакитних гігантів, щоб звернути увагу можливого читача у Всесвіті, а інші слова склали з різної зоряної дрібноти. Там говорилося про те, що Два Визначні Конструктори шукають добре оплачуваної і відповідної їхнім обдаруванням роботи; бажано – при дворі багатого короля з власним володінням, умови за згодою. Небагато й часу минуло, як одного дня перед помешканням, де жили приятелі, спустився дивовижний корабель, що весь сяяв на сонці, наче був викладений з найчистішого перламутру. В нього були три різьблені основні ноги й шість допоміжних, які не досягали землі і, власне кажучи, були ні до чого; і схоже було на те, що будівничий просто не знав, куди діти коштовності, бо ці ноги були із щирого золота. З того корабля розкішними сходами, обабіч яких одразу ж тільки‑но корабель приземлився, забили водограї, зійшов на землю досить‑таки пристойний на вигляд чужинець із почтом шестиногих машин. Одні погладжували його, інші підтримували та помахували віялом, а найменша пурхала над його гордовитим чолом, бризкаючи зверху пахощами, крізь хмару яких той незвичайний гість від імені свого володаря, короля Жорстокія, запропонував конструкторам посаду в свого монарха.

– У чому полягатиме наша робота? – поцікавився Трурль.

– Про деталі довідаєтесь, дорогі панове, на місці, – відповів чужинець, одягнений у золоті шаровари, чепрак з навушниками, з яких звисали перла, особливого крою кунтуш на замках, у якому замість кишень були складані шухлядки з ласощами. По тому вельможі бігали ще малесенькі механічні іграшки, від яких він недбало, по‑панськи відмахувався, коли ті надто вже свавільно поводилися.

– А зараз, – провадив він далі, – я можу сказати вам тільки те, що Його Недосяжність Жорстокій – великий мисливець, безстрашний ловець усілякої галактичної звірини і його мисливська майстерність досягла вже апогею, тож йому вже й найлютіші хижаки здаються не вартою уваги дичиною. Дуже він від цього потерпає, прагнучи справжньої небезпеки, не знаних ще емоцій, саме тому…

– Розумію! – жваво сказав Трурль. – Ми муситимемо конструювати для нього щораз нові види звірів, винятково диких і хижих, чи не так?

– Видатний конструктор надзвичайно догадливий, – промовив сановник. – Ну то як, згоджуєтесь, панове?

Більш практичний Кляпавцій запитав про умови, а коли королівський посланець навів приклади безмірної щедрості свого