Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вперед і наново вперед! Галоп!
Вриваються Гуфнаґель і Лакеї.
ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Галоп, гей, галоп!
Помічає Генерала, Патрона й Маркізу.
ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Узяти їх!
ЗАМІШКОВАНІ: Туїфіітууууууууутатуа!
Лакеї хапають їх.
ФІОР (до Гуфнаґеля): Що ви хочете робити?
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Що? Не знаю, але в будь-якому разі я їм повириваю ноги! (До Лакеїв.) Виривати!
ФІОР: Заради Бога!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК (сама до себе): Тільки це — і все?
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Раз козі смерть...
КНЯЗЬ-ЛАМПА. Ну то що ж...
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК (спершу із труднощами, потім дедалі плавніше):
Вирвати їм...
Вирвати їм...
Вирвати їм ноги!
Спочатку праву,
А потім ліву!
ЛАКЕЇ: Годі глянсувати! Вйо! Вйо!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Гей, у галоп, галоп, галоп,
Галоп, галоп і гей же га!
ПРОФЕСОР-КІНЬ: І ве-е, і ве-е, і ве-е!
ФІОР: Стійте! Не робіть цього без суду!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Суд! Нічого собі!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Суд?
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!
Поривчастий вітер.
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Як дме!
ФІОР: Погано бачу, погано розумію, не вловлюю, не знаю, але знаю, що потрібен суд, без суду не годиться, ні, не треба... ну як же це?.. Без суду...
Ні, ви не можете без суду!
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Як дме!
КНЯЗЬ-ЛАМПА. Учепився в той суд, мов п’яни́ця за пагкан...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Таж бо дме!
КНЯЗЬ-ЛАМПА (голосно): Навіщо суд? Вигвати цим згадникам, бугжуям і фашистам!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: І гітлегівцям!
ФІОР: Фашистам? Гітлерівцям? Що це?
Я нічого не знаю.
Це мене перевищує, переповнює, так, я переповнений, перевищений, переступлений, нічого я не знаю, нічого я не знаю, але знаю, що без суду ні-ні-ні, без суду...
Нехай це суд розгляне!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Суду йому заманулось у час бурі!
Блискавки валять, а він суду хоче!
Хоче розглядати, коли не видно анічого.
Бо ж темно...
Різко темніє, буря.
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Ох... тримаймося...
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Ого! Ого!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Ой-йо-йо-йой!
ФІОР (хитаючись на вітру): Суд! Суд! Я хочу суду!
Грім, миттю вщухає, трохи світлішає.
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Крючкодер!
Гаразд, ти матимеш свій суд! Я сяду тут. А тут нехай стають оскаржені, оті фашистсько-гітлерівські пси!
Мого коня я призначаю обвинувачем, а тебе захисником. Вйо! Галопом вирішимо це. Вітер надто сильний, і може хлинути щомиті. Вйо! Галоп. (Професорові.) Коню мій, починай своє обвинувачення!
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е, я блюю, ве-е, ве-е, ве-е, ве-е, блюю, ве-е, і ригаю!
Ве-е, ве-е, в-е, ве-е!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Пси!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Гозбишаки!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Головогізи!
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Пси!
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-ве-е-ве-е!
ГУФНАҐЕЛЬ, КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Винні! Ноги виривати!
Поривчастий вітер.
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Ото вже протяги! Як дме!
ФІОР: Стійте, цей кінь нічого не сказав! Блювання це не промова!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Крючкодер. Ти маєш до промов охоту?
Злочин, який коївся впродовж тисячоліть супроти пролетаріату, злочин грандіозний, у мовчанні, в тиші, без слів чинився, безмежний, тихий, гнітючий, він душив і гнобив, сотні століть поспіль, крізь покоління, без слів, потиху, ніколи не ословлений...
А ти хотів би, щоби тобі з цього мовчання промовки наклепали?
Баста, без патякання! Фашисти, пси, буржуї! Вирвати їм! Швидше! Буря!
ЛАКЕЇ: Виривати!
ФІОР: Я вимагаю, щоб їх вислухали!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: Стійте, стійте!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: О, вислухайте їх!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Ото вже впертюх!
Гаразд. Революційний трибунал вислухає оскаржених злочинців. Кажіть, що маєте на свій захист! Вйо!
ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА (плутаються в довгих і панічних виправданнях): Уїтпутуаммаааеетрукулітакумабуалі ннарреіулйшшшшуіффглохнбгдсзууллфитііьтьффгрхлохкйііуреквацсдолпихгуиииртфлкуйххгггхбгууутупатаг тотутілемевутупиойгуйл.
ГЕНЕРАЛ: Гулюгулгулюльгулюль!
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Цілковито так, наче він полоще зуби!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Баста! Винні!
ФІОР (намагаючись перекричати вітер): Протестую!
У цьому всьому є щось невимовне!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Слова — це вітер! Прокуроре! Який твій вирок?
ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!
ЛАКЕЇ: Копита!
ФІОР: Стійте!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: Стійте!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
ФІОР: Засвідчую,
Що я не розумію хто, кого, чому
й навіщо. Ні, не розумію! Не розумію! Я — не розумію!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Буря!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Буря!
ФІОР: О, о, жахіття, жахіття, жахіття!
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Нумо ж із ними разом у жахіття!
КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!
ЛАКЕЇ: Буря!
ФІОР (Гуфнаґелеві): Стань людиною! Скинь свою маску!
ГУФНАҐЕЛЬ, ЛАКЕЇ, КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Буря!
Вихор, гуркіт, блискавки.
ФІОР: Тут маска маску мучить! Скиньте маски!
І станьте знов нормальними людьми!
УСІ: Буря! Буря!
ГЕНЕРАЛ, ПРЕЛАТ, МАРКІЗА: Уютукукмаколататтубубулгулулугулул!
ФІОР (ошаленіло): Туїтукуїіііттутуболітаватіііііі!
УСІ: Тафтатукуїїїїїтхшгкалапаталу!
Вихор, грім, темрява.
Вітер слабне, роз’яснюється.
Заходять Шарм і Фірулет у селянських одежах, у солом’яних брилях, із сачками на метеликів. Обличчя підмальовані, дебільно-радісні, клоунські.
Слідом за ними обидва Злодюжки, в чорних масках, загримовані під гробарів, заносять чорну труну.
ШАРМ і ФІРУЛЕТ (співають):
Гей-га, крапча́стий метелик,
Так жваво мчить, і я за ним в політ!
Гей-га, крапчастий метелик,
А я за ним в політ, ой у політ!
О мій метелику, ти не втечеш від мене!
Тебе в сачок я мій зловлю, о-лю-лю-лю!
О мій метелику, хай жваво ти женеш,
Сачка мого не оминеш, о ні!
ФІОР: Шаленці!
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не бракує нині шаленців
На шляхах шигоких світу...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: На безкраїх світу шляхах
Шаленців не бракує...
ШАРМ (Фірулетові): Глянь-но, а це не той, бува, що був колись Фіогом?..
ФІРУЛЕТ: Щось начебто...
ШАРМ (Фірулетові): Якщо я бачу гештки Фіога, то Фіог бачить гештки одного ггафа, багона...
ФІОР: Я Фіором був...
ШАРМ: Я Шагмом був...
ФІРУЛЕТ: Я Фірулетом... колись давно...
КНЯЗЬ-ЛАМПА: Мене колись титулували князем...
КНЯГИНЯ-СТОЛИК: А мене княгинею...
ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Колись я був лакеєм, а потім
графом Гуфнаґелем і вершником...
ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Я був прелатом...
ГЕНЕРАЛ: А я був генералом...
ПАТРОН: А я патроном.
МАРКІЗА: А я маркізою...
УСІ (крім Лакеїв): Ми були, були, були, ми екс-, ми екс-. Було.
(Важко.)
Це було. Було...
ФІОР: Будь ласка, поясни мені, графе, скажи, бароне,
що це за труна?
ШАРМ: Камуфляж.
ФІРУЛЕТ: Бо так безпечніше.
ШАРМ: Ми помігкували, маестго, якби хтось до нас чіплявся, то ми схибнулися, скгізь ходимо з тгуною, ми божевільні — і кгапка! А що ж до цієї тгуни... Це дивна й уже задавнена істогія, тгеба відновити в пам’яті той бал, ви пам’ятаєте, коли Бог відає навіщо, я, на біду, спустив того злодюжку з повідця. На жаль! Ліпше було не спускати, від цього всі нещастя почались... Але ця клята Альбегтинка отак усе пго наготу й пго наготу, пго наготу, пго наготу, пго наготу й пго наготу... а я був такий знегвований, що все воно отак із тою наготою, наготою, наготою і наготою, і знову з наготою, наготою, наготою, наготою, на-а...
ФІРУЛЕТ: Пас!
ШАРМ: Пас!
Тоді ми спустили злодійчуків, я і Фігулет, щоб вони погасали, погалабугдили... бо знаєте, коли самому зась, когтить пгинаймні, щоб два бешкетники оті... Laissons[31]! Гайда! А тоді! Кошмаг! Кошмаг! Багоне, пам’ятаєш?
ФІРУЛЕТ: Пам’ятаю...
ШАРМ: Зникають, всочуються в югму гостей і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович», після закриття браузера.