Читати книгу - "Реквієм блондинкам"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він глянув на мене так, наче збирався придушити голіруч, але я ані поворохнувся — просто пильно дивився на нього, і за мить він заспокоївся.
— Ви ненормальний, — зауважив він. — Зі мною такий номер не пройде.
Я поглянув на годинник.
— Можливо, мені краще таки зателефонувати своїм людям, — задумливо сказав я. — Десять хвилин уже минуло, і я би не хотів, щоб вони починали щось, про що ви пошкодуєте.
Коли я підійшов до телефону, він мене не зупинив. Однак над його верхньою губою проступили краплинки поту, і вигляд у нього був геть хворий.
Я набрав номер. Реґ узяв слухавку.
— Я зараз у Старкі, — сказав я. — Він задумав якусь гру. Не чіпайте ту даму, поки я не зателефоную знову. Вичекайте ще п’ятнадцять хвилин. Якщо й тоді від мене не буде звістки, то відріжте їй ті чортові вуха і надішліть цьому придурку, — промовив я й повісив слухавку.
Ми подивилися один на одного, і я бачив, що він приголомшений.
— Ну ж бо, зважуйтеся, — сказав я. — Їдьмо втрьох — ви, я та Одрі Шерідан — до Мейсі. Ви повідаєте йому, як Джордан убив Діксона, а я віддам йому фотографію, — і повернувся до Одрі. — Заспокойся, крихітко, — невдовзі ми з тобою будемо вдома.
Разом із нею я підійшов до дверей і відчинив їх.
— Ходімо, — сказав я Старкі.
Він звівся на ноги, насунув капелюха на очі, повагався трохи і пішов за нами.
— Виходьте першим, друже, — просто на той випадок, якщо ваші хлопці почнуть нервувати.
Ми пройшли коридором повз його четвірку, котра з цікавістю витріщилася на Старкі, а потім зійшли вниз. Старкі не промовив ані слова, аж поки не опинився у холі більярдної. Тут він зупинився, обернувся і сказав:
— Можливо, ми з вами ще й домовимося.
Я витріщився на нього.
— Але ж ми й так вже ніби домовилися, — відповів я.
— Облиште ці свої штучки, і я дам вам за це дві тисячі доларів. Окрім того, ви передаєте мені Едну і назавжди забуваєте про Діксона.
Я заперечно мотнув головою.
— П’ять штук, — сказав він коротко.
Я знову заперечно мотнув головою.
— Дотримуймося початкової угоди, — сказав я. — Хочу справедливості щодо Діксона. Він був непоганим старим.
Старкі повагався, а потім пересмикнув плечима.
— Ви ще пошкодуєте про це, — сказав він упівголоса, коли ми виходили на вулицю.
— Ми зачекаємо тут, — озвався я, беручи Одрі за руку, — поки ви не знайдете таксі.
Він не узрів у цьому нічого поганого і відчинив двері. Коли ступив на тротуар, я вхопив Одрі за руку і з силою потягнув праворуч, подалі від дверей. Почулася кулеметна черга, і жовті спалахи прошили темряву ночі.
Поруч із нами були якісь двері, і я заштовхнув Одрі у порожнє приміщення, зачиняючи їх за собою.
Почулися ще постріли. В будинку пролунав тупіт ніг та знову якась стрілянина.
— Що відбувається? — спитала Одрі, бліда й налякана.
— Боюся, що ми втратили нашого маленького друга, — сказав я, підходячи до інших дверей в кімнаті. Відчинив їх і обережно визирнув у тепер уже безлюдний хол більярдної.
— Ходімо. Полишмо цей будинок якомога швидше!
Схопивши її за руку, побіг крізь велику прокурену залу, петляючи між яскраво освітленими більярдними столами до вікна, яке виходило на пустир за будинком. Відчинив вікно і ступив на пожежну драбину. Одрі приєдналася до мене, і залізними сходами ми спустилися униз.
Від фасаду будинку пролунало ще кілька пострілів, почулися поліцейські свистки та сирена.
Ми побігли порослою бур’янами ділянкою, перелізли через п’ятифутову загорожу і трималися її, поки не наблизилися до вулиці. Тоді виринули з темного провулка. Перед більярдною зібрався чималий натовп. На протилежному боці вулиці стояло кілька поліцейських машин, і я бачив велику кількість копів, котрі намагалися протиснутися крізь натовп.
З-за рогу вигулькнуло таксі, і, проминаючи юрбу, наблизилось до нас. Я вийшов на тротуар і махнув рукою.
— Готель «Палас», — сказав водієві. — А що то за галас, приятелю?
Таксист обернувся на натовп, і губи його скривилися.
— Та так, кілька хлопців вирішили собі постріляти, — байдуже сказав він. — Поняття не маю, що найшло на це місто.
Я підсадив Одрі в таксі.
— З містом усе гаразд, — зауважив я, — непокоїтися вам слід про його мешканців!
— Мені? — здивовано перепитав водій, заводячи двигун і різко рушаючи. — Вони мене геть не обходять. Мене цікавлять лише власні справи.
Я глянув на Одрі й посміхнувся.
— Гадаю, що він має рацію, — зауважив я. — Якби ви, Одрі, не пхали свій ніс, куди не слід, то й не опинилися б у такій халепі.
— Це правда, — озвалася вона, і голос її тремтів. — Можете мене сварити.
* * *
Спальня була велика і гарно умебльована. Поміж двох ліжок стояв столик із телефоном. Два великих крісла, туалетний столик, дві шафи та великий килим на підлозі доповнювали обстановку кімнати.
Одрі лежала на одному з ліжок із сигаретою у роті, підклавши руки під голову. Я сидів у кріслі, і переді мною на підлозі стояла пляшка віскі та напівпорожня склянка, а на бильці крісла чекала своєї черги содова.
— Ви усвідомлюєте, що компрометуєте мене? — ліниво озвалася Одрі.
Я буркнув:
— Хіба ж це гірше за смерть?
— Ні, — сказала вона по певних роздумах, кинувши на мене насмішкувато-зацікавлений погляд. — Але невже ви справді гадаєте, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.