Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 72
Перейти на сторінку:
узяти окремий номер було б для мене смертельно?

Я допив віскі, зітхнув і поставив порожню склянку на підлокітник.

— Може, й ні, але я не хочу ризикувати. Допоки не впевнюся, що Старкі мертвий, доти триматиму вас під своїм захистом.

— Я все ще не розумію, що сталося, — мовила вона. — Чому ви сказали тому типові, котрий мене стеріг, що Старкі хоче його здати поліції? Це справді так?

Я хитнув головою.

— Справа стає надто заплутаною. В ній замішано забагато людей. Тож я й подумав, що вивести з неї кількох гравців піде лише на користь, — і я посміхнувся Одрі, розмірковуючи над тим, яка ж вона гарна.

— Отож, я й сказав Джеффу, що Старкі має намір зробити з нього цапа-відбувайла. Я добре знаю людей цього типу. Ти робиш боляче мені, а я — тобі. Це — єдина мова, яку вони розуміють. Отож, що він робить? Вистрибує у слухове віконце, спускається вниз, йде до входу і чигає там на Старкі. Ось чому я й волів триматися подалі від парадних дверей, коли Старкі вийшов ловити таксі. Джефф уже чекав на нього там, аби поквитатися. Я ж не мав жодного бажання отримати випадкову кулю в живіт. Єдине, що мене зараз цікавить — чи Старкі мертвий, чи лише поранений. Сподіваюсь, що його таки пришили!

Одрі сіла, опершись на спинку ліжка.

— То ви хочете сказати, що послали його на вірну смерть? Ви знали, що Джефф чекає на нього?

Я стенув плечима.

— Не знав цього достеменно, але сподівався на це.

— Як ви могли?!

— Тепер ви бачите, серденько, — терпляче розтовкмачив їй я, — що це не жіноча справа: не така собі сентиментальна робота у білих рукавичках. Це справді диявольське заняття для крутих чоловіків. Після всього, що ми йому зробили, Старкі не дав би нам вийти звідти живими. Він підстеріг би нас, коли б ми цього навіть не сподівалися, і безумовно вбив би. Ні, Старкі мав вийти з гри, тож я щиро сподіваюся, що Джефф добре зробив свою справу.

І я налив собі ще віскі.

— Невдовзі має зателефонувати Летімер: тоді ми й знатимемо все напевно.

Вона знову вляглась на ліжко.

— Мені це не подобається, — зауважила вона. — Це була жахлива ідея.

— Вона б вам видалася не такою вже й жахливою, якби Джефф встиг застосувати до вас хоча б один зі своїх методів переконання. Ці бандюки — доволі жорстокі, тож мусимо вдаватися до їхніх методів.

Вона несхвально хитнула головою, однак більше нічого не сказала.

— Щойно почую від Летімера, що зі Старкі покінчено, — доволі прохолодно додав я, — то негайно полишу вас. Отоді ви зможете гарненько влягтися в ліжечко і виспатися, як слід.

— Ви гадаєте, що я невдячна, — раптом сказала вона, — але це не так. Не знаю, що би зі мною було, якби ви вчасно не нагодилися. Це було дуже сміливо з вашого боку і я вдячна, от тільки...

— Проїхали, — озвався я. — Ця гра не для жінок. То що ви зробили із фотографією Діксона?

Вона поглянула на мене, а потім швидко відвела погляд. — Я намагалася дістати її з фотоапарата, але вона там застрягла. Я... я розбила фотопластинку!

Я витріщився на неї.

— Розбили? — перепитав ледь чутно.

— Так, саме тому я й була така налякана. Я... я не могла б її віддати Старкі, хоч би що він зі мною робив, і знала, що він мені не повірить, якщо скажу, що розбила пластинку.

Я розв’язав краватку і жбурнув її собі під ноги.

— Думаю, нам із вами треба молитись, щоби Старкі таки був мертвий, бо якщо це не так, нам обом не позаздриш. Знаєте, крихітко, бувають моменти, коли я страшенно хочу надавати вам ляпасів. Якщо ви ще хоч раз утнете щось подібне, я так і зроблю. Присягаюся!

— Не треба, — сумно промовила вона. — Я більше ніколи вам не заважатиму.

— Чудово! — зауважив я. — Не сказав би, що ви впороли дурницю, однак і розумним це не назвеш.

Вона лягла так, щоби бачити мене.

— А ви самі, містере Сп’юек, зробили не так вже й багато — попри всю свою похвальбу. Згадайте про це наступного разу, коли знову захочете виставити себе суперменом.

Я кивнув, погоджуючись.

— Але невдовзі ви все-таки дещо побачите, — запевнив я її похмуро. — Щойно тут заявиться Летімер з останніми новинами, я маю намір удатися до рішучих дій. І ви будете здивовані, дізнавшись, як багато я всього встигну лише за кілька годин.

— Не хваліться, — сказала вона. — До речі, я би зовсім була не проти щось перекусити! Довго нам ще чекати, як ви гадаєте?

Я стенув плечима.

— Не знаю, але зараз щось замовлю. Тепер, коли ви мені про це нагадали, я й сам би чимось підкріпився. То як щодо сандвічів з куркою та гарбузового пирога?

— Поменше говоріть — швидше замовляйте! — сказала вона, нетерпляче всідаючись на ліжку. — Я страшенно голодна!

Я підняв слухавку і замовив вечерю в ресторані. Не встиг покласти слухавку, як у двері постукали.

— Хто там? — обережно запитав я.

— Це я! — пролунав голос Реґа. — Впустіть мене!

Я підійшов до дверей і відчинив їх. У Реґа був якийсь очманілий вигляд, а на обличчі — стривожений вираз.

— Що сталося? — запитав я, з цікавістю до нього придивляючись.

Він саркастично розсміявся.

— Сталося? — повторив він. — Друже, а ви наче не знаєте? Гарненький же жарт ви зіграли зі мною!

— Який жарт? — перепитав я, нахмурившись. — Ось тримайте: випийте! Бачу, що це вам вкрай потрібно!

Він схопив склянку і залпом випив.

— Хіба ж я не казав вам, що це безглузда ідея — викрадати Едну? — вимогливо спитав він, перевівши подих. — То зараз ви зі мною погодитеся. Тут заварилося справжнє пекло!

— Але ж ви все зробили, як я вам звелів? — промовив я, пильно вдивляючись в нього. — То що тепер не так?

Він провів рукою по розкуйовдженому волоссю.

— Не так?? Це ви ще м’яко висловилися!! Послухайте-но — ця дамочка така налякана, що боїться навіть сама себе. Вона бігала кімнатою, мов обпечена. Ніколи ще не бачив нічого подібного. Як на

1 ... 49 50 51 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"