Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:
мене, то краще мати справу із тигром з наривом у вусі, ніж з тією навіженою!

Я тупо глянув на Одрі і стенув плечима.

— Не розумію, про що ви говорите! — зауважив я щиро. — Чого вона так казилася?

Він благально зирнув на Одрі.

— Ви чуєте його? — перепитав він. — Послухайте, можливо, ви не знаєте, що він зробив? То я вам розповім. Отож, він вдирається у дім одного з найвідоміших політиків Кренвіля, дає ляпаса подрузі боса, вивозить її напівголу з будинку і навішує її мені. І що роблю я? Ні, ви тільки послухайте! Я — йолоп номер один! Я заковтую наживку, яку цей тип підкидає мені, і везу дамочку в готель, вкладаю її у ліжко, прикриваю ковдрою і затикаю їй рот, аби вона не волала на весь готель. І ось тоді цей тип каже:

— Відпустіть її!

Я намагаюсь їй це розтовкмачити, однак дамочка зчиняє такий лемент, наче це цілий рій шершнів. Бачу, що вона мене розтерзає, щойно я її розв’яжу, тож прошу адміністратора готелю розшнурувати її, коли я піду. І цей дурень ще допитується, в чому річ!

Одрі захихотіла.

— Як ви до такого додумалися? — запитала вона мене.

— Я змушений був це зробити. Една — донька Старкі. Це був єдиний спосіб змусити Старкі вислухати мене. То що тут такого? Една Вілсон зовсім мене не лякає.

— Ваші останні слова — вершина нахабства! — з гіркотою зауважив Реґ. — Але я ще не скінчив. Вона вчинила скандал Вулфові і підняла на ноги всіх копів. Отож, друже, поліція розшукує вас у справі про викрадення. І, смію вас запевнити, мене вони притягнуть за це також!

— Шукають мене? — перепитав я. — Що ви хочете цим сказати?

— Вулф висунув проти вас обвинувачення у викраденні, — терпляче роз’яснив мені Реґ. — А Мейсі лише радий цьому. Саме зараз вони вас і розшукують.

В цю мить задзвонив телефон. Я схопив слухавку. На лінії був Летімер.

— Що сталося? — спитав я різко.

— Старкі вбито. Джефф його застрелив, — повідав він мені. — А поліцейські застрелили Джеффа при спробі втекти.

Я полегшено зітхнув.

— Чудово, — сказав я. — Це — найкраща новина, яку я почув останнім часом.

— Радий за вас, — відгукнувся Летімер. — Але вам нема чого особливо радіти. Що ви втнули? Мейсі щойно підписав ордер на ваш арешт.

— Справді? — несподівано розлютився я. — Ну, це ми ще побачимо. Якщо ці нікчеми думають, що зможуть мене залякати... — і я жбурнув слухавку та повернувся обличчям до тих двох, котрі з інтересом дослухалися до розмови.

— Будьте тут, — зронив я. — А я йду до Мейсі!

— Зачекайте-но, — швидко озвався Реґ. — Ви не можете піти до нього просто зараз! Копи прочісують усе, шукаючи вас!

— Тоді йду до Вулфа! — розгнівано вибухнув я. — І жоден кренвільський коп мене не зупинить!

Я вийшов із номера, грюкнувши дверима.

* * *

Коли дістався будинку Вулфа, звідти саме від’їхало поліцейське авто.

Я трохи зачекав, щоб воно остаточно зникло з очей, і тоді знову проминув галявину перед домом і натиснув на дверний дзвінок.

Хоча була вже перша година ночі, будинок стояв яскраво освітлений, і двері розчахнулися майже миттєво.

Плечем я відштовхнув служника і пройшов у хол.

— Де Вулф? — спитав я.

Служник здивовано витріщився на мене сонними очима.

Судячи з виразу його обличчя, я був останнім, кого він сподівався тут побачити.

— Я не радив би вам зустрічатися зараз із містером Вулфом, — сказав він пошепки. — Він дуже ...е-е... розгніваний і...

— Облиште, — коротко озвався я. — То де він?

Згори пролунав голос — Вулфів голос.

— Хто там? Джексоне, з ким ви розмовляєте?

Я підійшов до підніжжя сходів — так, щоб він міг мене побачити.

— Доброго вечора! — привітався я і почав підніматися йому назустріч.

— Забирайтеся з мого дому! — загримів він. — Джексоне, викличте поліцію! Ви чуєте? Негайно викличте поліцію!

Я різко розвернувся і витяг пістолет, націливши його на служника. Той зблід і мало не зімлів.

— Ну ж бо! — погрозливо сказав я йому, — підіймайтесь за мною!

Коли служник піднявся до нас, я наставив пістолет на Вулфа, котрий споглядав усе це, відкривши рота — здивовано і розгнівано водночас.

— А зараз завітаймо до маленької Едни, — холодно сказав я, — усі разом.

— Ви ще за це заплатите! — гаркнув Вулф, але пішов в кімнату Едни у супроводі служника та мене.

Една була в ліжку, але зі здавленим криком підвелася, щойно мене побачила.

— Спокійніше, мала, — промовив я, гадаючи, що синець на її підборідді навіть додавав їй певного шарму. — Розслабтеся! Я більше не завдам вам жодної шкоди!

Я розчахнув двері ванної та заштовхнув туди служника.

— Будьте тут, поки я вас не покличу! — сказав я, зачиняючи за ним двері.

— Якщо ви гадаєте, що це вам зійде з рук... — почав було Вулф, і обличчя його зробилося багряним.

Я вказав йому пістолетом на крісло.

— Сідайте краще, — сказав я, — і ми втрьох гарненько собі побалакаємо.

Раптом Една відкинула ковдру і вискочила з ліжка. На ній була оранжево-рожева піжама, в якій вона виглядала, як дитя-переросток, котре пограбувало магазин жіночої білизни.

— Я викликаю поліцію, — заявила вона, і голос її бринів від ледь стримуваного гніву. — Цей дешевий сищик не зможе мене більше залякати. Якби в тебе була хоч крапля розуму, ти би давно викинув його звідси!

Обличчя Вулфа трохи перекосилося, однак він більше ніяк не зреагував. Дуло, направлене йому просто в живіт, видалося достатньо вагомим аргументом.

Я дозволив їй підійти до телефону, а тоді двома стрибками наздогнав її і вхопив за зап’ястя, уник оскаженілого удару кулаком в обличчя і швиргонув її на ліжко. Коли вона спробувала звестися, я з розмаху ляснув її по сідницях. Звук вийшов такий, наче тріснув паперовий пакет, і вона із завиванням болю, люті та переляку залізла назад під ковдру.

— Ще один порух, — запевнив її я спокійним тоном, — і я відхльостаю вас по-справжньому!

Вона дивилася на мене широко розплющеними оскаженілими очима, але більше не робила спроб підвестися.

Я сів так, щоби тримати на прицілі їх

1 ... 50 51 52 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"