Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:
обох, і запалив сигарету.

— А тепер побалакаймо, — сказав я, дивлячись на Вулфа. — Час нарешті нам з’ясувати стосунки.

— Вас звільнено, — процідив він крізь зуби. — Ви більше на мене не працюєте. Я подаю в суд на вашого боса та на вас. І засаджу вас у в’язницю!

Я розсміявся.

— Гаразд, — відповів, — нехай я звільнений. Це мене цілком влаштовує. Але перш, ніж піду, маю вам дещо повідомити. Старкі мертвий. Його було вбито півгодини тому. То як вам це?

В його очах з’явився інтерес, однак він нічого не сказав. Една голосно скрикнула; на її обличчя стало страшно дивитися. Вона відвернулась і почала ридати в подушку.

Вулф здивовано глянув на неї.

— Вона його донька, — пояснив я Вулфу. — Старкі підсадив її до вас, щоби шпигувати за вами.

Запала довга тиша, яка переривалась лише схлипуваннями Едни.

Вулф дивився собі під ноги, і обличчя його наче враз постаріло.

— Ви брешете, — нарешті озвався він.

— А ви запитайте її самі, — запропонував я. — У вас не було жодного шансу стати мером — бо вона відстежувала кожен ваш крок. Ця парочка легко б могла вимислити пречудову історію, яка б дискредитувала вас, а то й взагалі би змусила полишити місто. З цією маленькою пташкою ви гралися, немов зі шматком динаміту.

Він вказав мені на двері.

— Геть! — голос його задзвенів від люті.

— Так, я піду, — пообіцяв я, — але перед тим ви зателефонуєте Мейсі і скажете, щоб він залишив мене в спокої. Оповісте, що вирішили забрати свій позов проти мене — або ж я повідаю всьому Кренвілю вашу любовну історію — і то в найяскравіших барвах!

— Забирайтеся з цього міста! — гаркнув він. — Я вже ситий вами по горло! Я заберу свій позов, якщо ви зникнете звідси назавжди!

Я криво йому посміхнувся.

— Ви заберете свій позов без жодних умов. Я тут гравець з козирною картою. У мене вже готова сльозлива історія на першу шпальту вашої газети, і ви вже не в силах відізвати статтю. Я залишусь тут доти, доки газета не з’явиться на вулицях. Коли Кренвіль дізнається, що Една — донька нікчемного картяра з сумнівною репутацією, та ще й ваша коханка, становищу вашому не позаздриш!

Він все ще вагався; однак я підійшов до телефонного апарата і набрав номер управління поліції. Коли на тому кінці лінії озвався Бейфілд, я передав слухавку Вулфу.

— Скажіть йому, що ви помилилися. У малої просто була істерика, а тому й хотіла засадити мене за ґрати. Ну ж бо, сміливіше!

Він щось довго бубонів Бейфілдові, а потім те саме пояснював Мейсі. В якийсь момент навіть відклав слухавку, і я зрозумів, що Мейсі лютує. Так чи інакше, але Вулф довів справу до кінця. Потім жбурнув слухавку і витріщився на мене.

Я підвівся.

— Гаразд, — сказав я, — далі розбирайтесь самі.

Поглянув на Едну, котра все ще лежала, вткнувшись у подушку.

— Гадаю, вам краще звільнити її. А я відтепер працюю на самого себе. Я приїхав у Кренвіль для того, щоб відшукати трьох зниклих дівчат. Ну то я їх знайду. Будь-кого, хто заважатиме мені у цьому, буде зметено зі шляху. Тримайтесь від цієї справи подалі — й тоді, можливо, станете мером. Або не станете. Мені начхати, хто ним буде. Оскільки Старкі зійшов з дистанції, боротьба топитиметься між вами та Еслінгером. І за це ви маєте подякувати мені. Я усунув Старкі і позбудусь будь-кого, хто мені заважатиме. Це і вас стосується.

І ще до того, як він спромігся щось сказати, я вийшов з кімнати. Спустився сходами, відчинив вхідні двері, вкотре пересік галявину і сів у свою машину.

Годинник на щитку приладів показував пів на другу.

Я був втомлений, але не зневірений. Тепер міг нарешті зосередитися на пошуках убивці Мерієн Френч. Можливо, це буде й нелегко, але я мав намір його знайти. Кренвіль — не таке вже й велике місто. Хтось у Кренвілі вчинив це, і якщо знайти відповідний важіль, його не так вже й тяжко буде приперти до стінки.

Я повернувся в готель «Палас», піднявся нагору і виявив, що Одрі та Реґ спокійнісінько сплять. Вони лежали на різних ліжках одягнені, і я був змушений довго трясти їх, поки вони врешті прокинулися.

Нарешті Одрі сіла на ліжку і ледь чутно застогнала.

— О, я така змучена! — мовила вона. — Що сталося? Ви бачились із Вулфом?

— Так, — сказав я похмуро. — Можете тепер спати спокійно! Зустрінемося завтра. Є дещо, про що я б хотів із вами поговорити. Ходімо, Реґу; знімемо собі номер на двох і хоч трохи поспимо. Тепер ми безробітні. Вулф мене звільнив, а, отже, і вас. Чи не хотіли б ви стати детективом?

Реґ дивився на мене сонно, поволі зводячись із ліжка.

— Звісно! — сказав він, — тим паче, що я все життя мріяв про це. Я й гадки не мав, що затримаюся на посаді редактора «Кренвільського вісника»!

Я криво йому посміхнувся.

— Ходімо ж! — повторив я. — Можливо, вам і не судилося стати редактором, однак з вас вийде пречудовий детектив. Ходімо знімемо нарешті номер!

Неквапною ходою він пішов до дверей.

— То ви хочете сплавити мене до клерка, поки розважатиметеся з нею? — і він по-юнацьки масним поглядом глянув на Одрі.

— Замовте номер на двох, — сказав я, виштовхуючи його в коридор. — Нам слід бути економними.

— Але не надто баріться з побажаннями «на добраніч!» цій білявці, — парирував він. — Я, на відміну від вас, просто дуже хочу спати!

Коли він врешті пішов, я нахилився над Одрі, що лежала у ліжку, і ми посміхнулися одне одному.

— З вами все гаразд? — перепитав я. — Чи вам ще щось потрібно?

— Ні, зі мною все гаразд — окрім того, що я дуже втомлена. Оце й усе. А що там із тим викраденням?

Я сів на ліжко і взяв її за руку.

— Я загнав Вулфа у глухий кут. Тепер він нічого не зможе зі мною вдіяти.

Вона глянула на наші переплетені руки.

— Сподіваюсь, що так, — озвалася вона. — Але ви будете обережні?

— Не турбуйтеся про мене. Я надто давно займаюся своїм ремеслом, щоб мене міг вибити з

1 ... 51 52 53 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"