Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 52 53 54 ... 72
Перейти на сторінку:
сідла такий старий товстун, як Вулф.

І я легенько погладив її руку, розмірковуючи над тим, яка ж вона все-таки гарна.

— Ми тепер із вами партнери, — додав я. — І я, звісно ж, старший. А як я сказав, так і буде.

— Гадаю, що тепер просто мушу дозволити вам чинити по-своєму, — ліниво озвалася вона. — Так, я визнаю, що наробила купу дурниць, тож тепер ні в що не втручатимусь.

— Нарешті ви порозумнішали, — зауважив я. — Тож тепер ви не вправі ні в чому мені відмовляти.

— Так-таки ні в чому? — глузливо перепитала вона.

— Ні в чому, — з притиском сказав я, підсовуючи руку їй під шию і злегка піднімаючи її голівку, що тепер покоїлася у вигині моєї руки, й обличчя наші були в небезпечній близькості.

— Це вас непокоїть?

Вона серйозно глянула на мене.

— Та ні! Гадаю, що ні!

— Ви впевнені? — сказав я, цілуючи її в губи.

Вона притягнула мою голову до себе.

— Мені це навіть сподобалося, — м’яко сказала вона. — Повторімо?

* * *

Наступного ранку об одинадцятій ми попрямували в контору Одрі, щоб як слід спланувати наші подальші дії.

— Тож погляньмо, що ми маємо, — сказав я, щойно ми вмостилися у крісла.

— Існує певна ймовірність того, що Вулф спробує покласти край нашому розслідуванню. Не знаю, як на це подивиться полковник Форсберг. Можливо, він мене відкличе. Якщо це станеться, облишу працювати на нього. Я вимантачив у Вулфа дві штуки, і цього нам поки що повинно вистачити. Наша справа — знайти вбивцю Мерієн, і ми його знайдемо. Я розділю наші дві штуки на три рівні частини, щоб у кожного з нас була якась копійка, однак маємо діяти швидко і розплутати справу до того, як у нас скінчаться гроші. Чи ви з Реґом пристаєте на таке?

— Але хіба ж це не глупство — полишити роботу в Бюро міжнародних розслідувань? — спитала Одрі доволі стурбовано. — Робочі місця не ростуть на деревах, і ти би міг...

— Побачимо, — втрутився я. — Може, Форсберг ще мене й не відкличе. Він отримав аванс від Вулфа і може надати мені свободу дій. Так чи інакше, я мушу дочекатися подальших розпоряджень. Хоча в принципі мені все одно. Я навіть не проти розслідувати справу на свій страх та ризик. Утрьох ми б могли непогано все організувати. Але нас поки що цікавить інше. Обговорімо справу, щоб з’ясувати, що в нас є.

— Не так вже й багато, — похмуро зауважив Реґ. — Здається, ми поки що не просунулись ані на крок.

— І я вам поясню, чому. Досі ми зосереджувались лише на виборах. Але припустімо, що викрадення не мають нічого спільного з виборами!

— Але ж вони з ними пов’язані! — запротестувала Одрі.

Я заперечно хитнув головою.

— Тут нема жодної прямої залежності. А що, як абстрагуватись від виборів? І забути про Вулфа, Еслінгера та Мейсі. Тож почнімо все з початку. У місті зникають чотири дівчини. Немає жодної зачіпки, окрім черевика однієї зі зниклих дівчат, знайденого в порожньому будинку. Тоді щезає й п’ята дівчина — точнісінько так, як і попередні чотири — тільки цього разу нам вдалося виявити тіло, бо вбивця не встиг його сховати. Якщо б ми не потрапили в той будинок саме вчасно, то так ніколи і не дізналися б, що сталося з Мерієн. Вона би просто зникла, як її попередниці. Цілком можна припустити, що й ті чотири дівчини були задушені так само — і навіть в тому самому будинку. А це вже хоч щось, чи не так?

— Гадаю, що так, — із сумнівом у голосі озвалася Одрі. — Це нас на щось наштовхує, але не надто допомагає.

Я підійшов до її стола і всівся поруч.

— Накидаймо все це на папері, — запропонував я, беручи олівець. — Обсудімо спершу дівчат. Що ми знаємо про них?

— Що всі вони — звичайнісінькі дівчата, — сказав Реґ. — І що тут такого? Для чого комусь їх вбивати?

— Всі вони — блондинки, — дописав я олівцем. — Можливо, це й несуттєво, однак відзначити це не завадить. Усі вони молоді і належать до одного кола — окрім Мерієн.

Я витріщився на папір, а тоді додав:

— Це не надто далеко нас веде, еге ж?

— А я би хотіла знати, як вбивці вдавалося переконувати їх усіх іти разом із ним в полишений будинок. На мою думку, треба бути вже зовсім безголовим — погодитися йти в нежилий, мало не примарний будинок... хіба що ти повністю довіряєш своєму супутникові! — зауважила Одрі.

Я витріщився на неї.

— Та-ак, — сказав я, — в цьому щось є! Бо хтось таки зателефонував Мерієн і запропонував зустрітися саме в тому будинку. Ми знаємо про цей дзвінок і маємо адресу, нашкрябану в блокноті. Чому вона пішла туди, навіть не повідомивши мені про це? Адже вона знала, як зі мною зв’язатися!

— Вона не повідомила вам, бо знала людину, котра їй зателефонувала, й гадала, що їй можна довіряти! — сказала Одрі, і всі барви враз полишили її обличчя.

— Тед Еслінгер, — м’яко сказав я. — Він був єдиний, окрім Реґа, Вулфа та мене, кого вона знала в цьому місті!

— Інші дівчата також добре знали Теда, — сказав Реґ, і очі його загорілися. — Усі вони доволі добре його знали, щоб податися з ним в порожній будинок — якщо те, що він їм наплів, було достатньо переконливим.

Одрі схопилася з місця і почала гарячково міряти кроками кімнату.

— Але це ж безумство, — сказала вона. — Він не міг цього робити! Навіщо? Цього просто не може бути! Це ж безглуздо!

— Заспокойтеся, — закликав її я, запалюючи сигарету і глибоко затягуючись димом. — Ми ж і не стверджуємо, що це Еслінгер. Лише припускаємо, що це може бути він.

— Цей хлопець завжди упадав за дівчатами, — сказав Реґ із ноткою гіркоти в голосі. — Але мені незрозуміло, навіщо йому було їх вбивати? Який мотив?

— А я цьому не вірю, — заявила Одрі. — Я знаю його все своє життя. Тед — не вбивця! Я впевнена, що це не він.

Я сидів, замислившись. Збудження поступово оволодівало

1 ... 52 53 54 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"