Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

чесноті будучи, істину знав і насміхався з ідольської немочі, Творцеві всіх поклоняючись. Тоді святий Яків, покинувши пустелю, пішов у Персію: бачити хотів новонасаджений сад святої віри і собою, наскільки можливо, допомогти правовір'я примножити. Коли ж він переходив, трапився по дорозі йому потік. Дівчата якісь, що прали одяг і ноги зовсім оголили, дивилися на нього як на подорожнього і такого, що незвичний одяг носить, дивилися ж безчинними очима, не соромлячисячесности його й ані ж голизни своєї, ані голів своїх не покривши, — стояли негарно. Розгнівався ж святий за таку їхню безсоромність і, хотівши Божу явити силу для покарання инших, ще ж і для того, щоб від ідолобісся звільнилися нечестиві, коли побачать чудо, прокляв джерело, з якого витікав потік, — і зразу висохли джерело і потік, що ані краплі в ньому води не знайшлося. Прокляв же і дівчат тих — юність їхню безсоромну раптовою старістю упокорив. Стало-бо слово святого ділом скоро, і чорне їхніх голів волосся зразу в сивину перетворилося, і були як листя восени на новопосаджених пагонах, коли мороз впав на нього. Бачивши те, дівчата [бо й вода щезла, і сивину одна на одній бачили] настрашилися і, до граду побігши, всім сповістили. Мешканці ж, бачивши чудо, що сталося, ішли до великого чудотворця Якова святого і просили його дуже, щоб вгамував гнів свій і висохлу воду щоби знову повернув їм. Святий же швидко впрошений був: помолився до Господа — і потекло знову джерело, як же і спершу, і потік наводнився. Ще ж просили люди святого, щоб і доньок їхніх сивину в чорність і передчасну старість знову у юність перетворив. Святий же і те хотів зробити, але коли питав про них, де вони є, — не знайшлися, не прийшли з каяттям. Через те що не розкаялися, в покаранні тому залишив їх — на незабутню їм пам'ять про чудесну Божу силу й аби инші повчалися цноти і чеснот. Таке було нового цього Мойсея чудо, що вчинив не палиці ударом, але знаменням хреста святого. "Я ж [говорить Теодорит] більше ніж чудові дивуюся покірності його, що не вчинив того, що колись вчинив великий пророк Єлисей, — не послав ведмедів, щоб безсоромних дівчат розшматували, але малою карою, що трохи некраси мала, навчив їх доброго звичаю і богобоязливости. Це ж говорю, не пророковий гнів ображаючи, не буде того, але виявляючи те, що святий Яків, маючи ту ж чудотворення силу, що й пророк, вчинив те, що відповідає доброті Христовій і Новому Завітові.

Цей святий Яків, бачивши колись, як суддя перський неправедний суд на неповинного чоловіка видав, засмутився через неправду й каменю одному великому, що поблизу лежав, розбитися і розсипатися в порох звелів, викриваючи безбожжя судді. Ті, що бачили те, настрашилися, забоявся і суддя неправедний і, гріх свій пізнавши, розкаявся: змінивши присуд перший, видав другий — праведний. І тут чудотворець Господа свого наслідував, котрий явити хотів, волею на страждання ідучи, і як легко, якби захотів, згубив би Своїх убивць, проте не згубив їх, лише смоковицю бездушну словом висушив і показав Свою силу. Ту благість Господню наслідував святий Яків: не навів кари на суддю неправедного, але камінь розбив і тим навчив суддю правосуддя. Через такі чудесні діяння став славний і всім любий, тоді взяли його на єпископство на батьківщину його, у град Нисивійський, хоч і не хотів. Відмовлявся і втікав від такого сану, проте змушений був. Змінивши ж пустельне усамітнене перебування і з громадянами оселившись, не змінив їжі своєї і одежі, місце лише для нього було инше, а устав життя той самий. Трудів же йому додалося більше, ніж спершу, бо до посту, і поклонів, і ношення веретища додалася про людей турбота, бо про сиріт і вдовиць думав, заступався ж за скривджених і помагав усім, всіх на чесноту наставляв. Але яка потреба є перераховувати детально труди і турботу про людей, що до цього сану належало? Бачать ті, що прийняли на себе те ярмо, ті, що винятково люблять і бояться того Владики, від Якого ж словесних овець пастирство їм доручене. Більше-бо Яків святий, трудячись у єпископському цьому сані й чесноти здійснюючи, дарів Духа Святого собі збирав.

Коли йшов він у якесь село, приступили до нього на путі якісь жебраки і просили у святого милостині, щоб дав їм щось на поховання мертвого, і показували мертвого, що при дорозі лежав. Мертвий же той не був насправді мертвий, але вдаваний. Бо ті жебраки, здалеку побачивши, що єпископ йшов, одному з-поміж себе веліли вдавати мертвого, щоб таким підступом більше подання у єпископа випросити. Святитель-бо дав їм належну милостиню і за мертвого помолився, щоб відпустилися йому гріхи і душа його з праведними учинена була, і пішов до дому свого. Коли відійшов святий, друзі того вдаваного мертвого веліли йому встати, але він не вставав — справді-бо вже помер і лежав бездушний. Бачили ж те жебраки, що брехня їхня стала правдою, побігли вслід за святим і, падаючи до ніг його, розповіли про гріх свій і причину брехні своєї на бідність склали, просили, щоб пробачив їм і душу померлого щоб повернув у тіло. Чудотворець же благоутробному Господеві був подібний, послухав їх і друге чудо зчинив, молитвою своєю повернувши душу й мертвого ожививши.

Це ж, як же думаю, подібне до чуда Петрового, який Ананію і Сапфіру, які погодилися збрехати Духу Святому і ціну утаїли [проданого маєтку], раптовій передав смерті. І цей-бо святий Яків тому, що утаїв дух свій, і правду украв, і брехливо мертвого вдавав, відняв душу. Але Петро святий, пізнавши крадіжку, яку йому відкрив Святий Дух, кару смертну на крадіїв навів.

Незабаром після того Арій, цей найдавніший хулительєдиноєства з Отцем Сина Божого і святого Духа, витончив свого язика проти Творця і збентежив весь Єгипет. Тоді найбільший з християнських государів Костянтин, який звільнив, як би другий Зоровавель, всесвіт від язичницького полону, який відтворив повалені на землю храми Божі і підніс їх, скликав перший Вселенський собор святих отців в Нікеї. Серед святих отців собору був і святитель Божий Яків, єпископ Нисивійський, який брав участь у захисті православ'я і в відлученні Арія від Церкви.

Нисивія, як ми сказали, була в той час під владою римських царів. Піся смерті Костянтина Великого перський цар Сапор прийшов з усім своїм військом і, осадивши місто Нисивію, тиснув його протягом довгого часу. Але молитвами святого єпископа Якова зусилля його